Йосиф Сліпий - Спомини

Йосиф Застирець (1873–1943) — греко-католицький священик, педагог, громадський діяч та письменник, викладав у гімназіях Львова, Тернополя, Бучача, організовував бурси, у 1919–1920 pp. був редактором “Нової Ради” у Львові, писав опери, гуморески, статті на педагогічні та історичні теми.

Тобто заступником голови.

Михайло Осінчук (1890–1969) — маляр-іконописець і декоратор, родом з галицького Поділля. Навчався в Академії мистецтв, Краківському університеті, а також в Італії. Співзасновник Асоціяції незалежних українських мистців у Львові (1931), виконав 12 іконописних поліхромій у Галичині (разом із Павлом Ковжуном), чотири — у США, дві — в Канаді, 10 іконостасів, писав ікони (техніка — яєчна темпера); разом із Ковжуном видавав журнал “Мистецтво”, опублікував п’ять монографій.

Яким Ярема (1884–1964) — психолог, філософ і літературознавець, педагог і культурно-освітній діяч родом з Перемищини. У 1920-х роках емігрував у Чехословаччину, де був професором Українського високого педагогічного інституту в Празі (1923–1930) та директором Української гімназії у Ржевніце (1925–1928). Пізніше повернувся в Галичину та вчителював у гімназії “Рідної школи” в Тернополі (з 1931). Після Другої світової війни завідував кафедрою іноземних мов Львівського ветеринарного інституту, написав низку наукових праць та статей з філософії, психології та літературознавства, зокрема студії про Шевченка, Франка, Шашкевича, уклав короткий словник української мови.

Іван Копач (1870–1953) — педагог, класичний філолог і філософ, дійсний член НТШ, довголітній візитатор середніх шкіл у Галичині, професор Львівського університету ім. Франка, автор шкільних підручників, наукових праць з філософії та класичної філології.

Микола Чайковський (або: Чайківський, 1887–1970) — математик і педагог, родом з Бережан, син письменника Андрія Чайковського. Вивчав філософію в університетах Праги, Відня та Львова (у 1911 р. захистив докторат з філософії), з 1913 — дійсний член НТШ. У 1910–1918 pp. працював у школах Львова, Тернополя та Рави-Руської, у 1914–1918 був співробітником Союзу визволення України. З 1919 р. викладав математику в університеті Кам’янця-Подільського, в Українському таємному університеті у Львові (1920–1925), в гімназіях Львова та Рогатина, в Інституті народної освіти в Одесі (1929–1933). У 1933 р. був заарештований і засуджений до 10 років ув’язнення за сфабрикованою справою “УВО”. Покарання відбував у Карелії на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. Після звільнення в 1941 р. працював учителем фізики у школах Росії та Казахстану в містах Архангельськ (1941–1943), Томськ (1943–1944), Семипалатинськ (1944–1947) та Уральськ (1947–1954), у 1949–1953 — доцент педінститутів Томська та Семипалатинська. В 1954 р. повернувся до Львова, у 1956-му був реабілітований і почав працювати викладачем кафедри математики педінституту, а з 1962 р. — професором Львівського університету; написав понад 60 наукових праць, посібник “Квадратні рівняння”, шкільні підручники з алгебри та тригонометрії, видав “Словник української математичної термінології” (1924) та “Українську математичну наукову бібліографію”.

Ферії — канікули.

Назадництво — ретроградство.

Йосиф Сліпий має на увазі Омеляна Огоновського (1833–1894), відомого галицького філолога, який навчався у Львівській духовній семінарії, та коли здоров’я не дозволило йому стати сільським душпастирем, віддався студіям, науковій та громадській діяльності. Огоновський закінчив Львівський та Віденський університети, став доктором філософії та професором руської мови та літератури у Львівському університеті. Був також активним членом низки просвітницьких та громадських організацій, як-от “Руське педагогічне товариство”, “Рідна школа”, інститут “Народний дім”, членом-засновником “Народної Ради”, членом-кореспондентом АН у Кракові, радником митрополичої консисторії з крилошанськими відзнаками, довголітнім головою товариства “Просвіта”, почесним членом НТШ; залишив після себе поважний літературно-науковий доробок. Про нього див.: Василь Лев. Омелян Огоновський. Львів 1933; Л. Вілецький. Омелян Огоновський. Вінніпеґ 1950; І. Франко. Омелян Огоновський // Зібрання творів. У 50-ти томах, т. 43. Київ 1986, с. 358–381.

Нім.: “Свобода науки”.

Див.: Josef Donat. Die Freiheit der Wissenschaft: Ein Gang durch das moderne Geistesleben , Innsbruck 1910, 494 c. Це курс лекцій професора Інсбруцького університету єзуїта Йосифа Доната (1868–1946), прочитаних під час літнього семестру 1908 p., коли в університеті відбувалися студентські заворушення під гаслами свободи науки. Цей виступ речників ліберального світогляду був такий масштабний, що справа привернула увагу центральних законодавчих органів. У контексті цих заворушень і з метою їх утихомирити професор Йосиф Донат прочитав свій курс про свободу науки в дусі критики та засуду лібералізму. У своїх лекціях він обговорює питання про співвідношення віри і науки, вказує на деякі упередження вчених щодо духовних наук, аналізує теорію абсолютної незалежности науки й виправдовує втручання Церкви у певні наукові питання, доводить розумний характер віри та її узгоджуваність з науковою діяльністю, а також показує застосування свободи науки в сфері моралі, політики та богослов’я. Книга Доната “Свобода науки” дістала позитивні відгуки на міжнародному рівні, витримала кілька перевидань (1912, 1925), а в 1914 р. була перекладена англійською. Див., наприклад, рецензію на неї Едґара Леопольда (Edgar Leopold) в Bogoslovska smotra 2 (1) (1911) 91–92, та Ґонзаґа Рікмана (Gonzague Ryckmans) в Revue néo-scolastique de philosophie 67 (1910) 426–428; англійський переклад: Joseph Donat. The Freedom of Science . New York 1914.