Йосиф Сліпий - Спомини

Можливо, мається на увазі Степан Лопатинський (1892–1938) — священик, висвячений у 1918 р., був сотрудником у с. Стрептів біля Кам’янки-Струмилової (1918–1924), а потім парохом у с. Ляцьке-Велике на Золочівщині та катехитом у Золочеві (1924–1938), де й помер 1 лютого 1938 р.

Йосиф Осташевський (1890–1948) — священик, родом з містечка Лешнів біля Бродів на Львівщині. Походив з убогої ремісничої родини, закінчив Бродівську гімназію, богослов’я вивчав у Львівському університеті. У 1916 р. одружився з Теофілею Лиско і був висвячений на священика. Душпастирював у селах Завидовичі Городоцького р-ну (1916–1921), Курники Яворівського повіту (1921–1927), з 1927 р. став парохом с. Підберізці біля Львова та деканом Винниківським, викладав у Богословській академії, писав богословські праці, проповіді і реферати, часто проповідував у соборі св. Юра, на різних відпустах, на з’їзді УМХ, на акціях “Просвіти”. Йосиф Осташевський та Йосиф Сліпий були великими приятелями ще з часів навчання в семінарії. Сліпий, попри його швидку церковну кар’єру, ніколи не поривав приязні з о. Осташевським, часто приїжджав до Підберізців, особливо на другий день Різдва, в день св. Йосифа, щоб разом з о. Осташевським святкувати іменини. Вони могли цілі години проводити у дружній бесіді. Після ліквідації УГКЦ у березні 1946 р. Осташевський був арештований за відмову перейти на православ’я. На допитах заявив: “Сталін є атеїст і не може мені диктувати, якої я маю бути віри”. За це був засуджений на вісім років позбавлення волі. Помер у Харківській тюрмі 2 жовтня 1948 р. Йосиф Сліпий ще згадуватиме про Осташевського і його смерть далі у своїх “Споминах”. Про Осташевського див.: Лідія Купчик. Життєносні стовпи Церкви . Львів 2010, с. 68–82; Лідія Купчик. Третій удар: Долі галицьких отців-деканів . Львів 2001, с. 22–34.

Микола Ліщинський (1891-?) — священик, висвячений у 1918 p., служив сотрудником у Стрию (1921–1927) та катехитом у стрийській школі (1927–1939). У 1944–1946 pp. служив у кафедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці у Стрию. Подальша доля невідома. За непідтвердженими даними, був заарештований, засуджений і помер у таборах.

Антін Радомський (1890–1960) — одружений священик Львівської архиєпархії, родом з Олеська. Середню освіту здобув у Бродах, богослов’я вивчав у Львові, у 1916 р. був висвячений єпископом Йосафатом Коциловським і став завідателем у с. Волошинова, але в 1919 р. на заклик митрополита Андрея Шептицького повернувся до Львівської архиєпархії і став завідателем в с. Словіта, де ледве не був розстріляний більшовиками. У 1921–1944 — парох с. Золочівка біля Бережан і завідатель у Каплинцях Козлівського д-ту (1941–1944). Був добрим проповідником, дописував до журналу “Нива”. У 1943 р. переїхав з родиною до Львова, де служив сотрудником на Збоїщах. З приходом радянської влади у 1944 p., прагнучи зберегти родину, під приводом хвороби отримав звільнення зі свого уряду і формально відійшов від душпастирства, влаштувався на роботу в Львівську картинну галерею. Незважаючи на це, душпастирював підпільно до кінця життя, створив підпільну парафію, про яку не знали навіть рідні (ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 782; Інтерв’ю з Модестом Радомським // Архів ІІЦ, П-1-1-231).

Рекреація — тут: час відпочинку в семінарії.

Дуктор (лат. ductor) — староста курсу в семінарії, завідувач музею (кімнати для навчання), заступник префекта студій; контролював дотримання семінаристами правил внутрішнього розпорядку семінарії, виконував вказівки префекта і настоятелів.

Михайло Чорнеґа (1891-?) — висвячений у 1916 p., спочатку душпастирював у Дідушицях-Малих (1916–1921) та Студинці біля Калуша (1921–1933), з 1933 р. служив парохом у Долині; у 1939–1944 — віце-декан Долинського д-ту (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 983). Брав участь у “Львівському соборі” 1946 р. і підписав православ’я. Подальшу долю встановити не вдалося.

Кость Левицький (1893-?) — одружений священик, родом із Сварича Долинського повіту, закінчив Академічну гімназію та семінарію у Львові. Перевівся зі Станиславівської єпархії до Львівської архиєпархії і був висвячений у 1917 р. Душпастирював у селах Перегноїв біля Перемишлян (1928–1931), Янівка та Гозіїв Долинського д-ту (1931–1944) (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 538). За радянської влади був заарештований, засуджений та засланий у с. Джонка Хабаровського краю. Йосиф Сліпий дуже шанував о. Левицького, що видно навіть з тої характеристики, яку він дає йому тут ще як семінаристу. Митрополит листувався з ним під час свого заслання в Маклакові, висилав йому через Степана Ратича свої послання та рукописи “Історії Вселенської Церкви на Україні” в надії отримати від нього відгук щодо наукового змісту праці. Подальшу долю, місце і дату смерти о. Левицького встановити не вдалося.