Йосиф Сліпий - Спомини

Павло Мазур (1886–1913) — висвячений у 1913 р. і призначений сотрудником у с. Плавча-Велика на Бережанщині, але невдовзі помер (28 травня 1913).

Невідомо точно, про яку особу тут ідеться. Можливо, мається на увазі Йосиф Олійник (1888–1920, Ліщин) або Павло Олійник (1888–1955, Торонто). Перший був висвячений у 1914 р. і служив у с. Ліщин біля Бібрки; другий був висвячений у 1912 p., душпастирював у різних селах Львівщини та Тернопільщини, у 1945 виїхав до Німеччини, а в 1949 емігрував до Канади, де й помер 2 листопада 1955 р. в Торонто.

Микола Чубатий (1989–1975) — історик і правник, закінчив Тернопільську гімназію, у 1909–1913 pp. вивчав богослов’я у Львівській семінарії й на богословському факультеті Львівського університету, потім філософію та право у Відні та Львові. Викладав історію українського права в Українському таємному університеті у Львові, після ліквідації якого очолював приватну учительську семінарію сестер-василіянок у Львові (1923–1928). З осені 1925 — викладач у Львівській духовній семінарії, а згодом у Богословській академії, брав участь у розробці її статутів, був учасником міжнародних наукових конгресів, опікувався академічною молоддю в товаристві “Обнова”. У серпні 1939 р. виїхав на з'їзд “Рах Romana” до Нью-Йорка, де його застала війна, і залишився на постійне проживання в США. На еміграції брав активну участь у суспільно-політичному та науковому житті. У 1963 р. митрополит Йосиф Сліпий призначив Чубатого деканом факультету права та суспільних наук УКУ. Був дійсним членом НТШ та УБНТ, автором понад 1000 наукових праць з української історії та права.

Василь Стадник (1890-?) — священик, родом із с. Теклівці Скалатського повіту, середню освіту здобув у Тернополі в 1909 p., богословські студії закінчив у Львові в 1913, висвячений на священика в 1914, душпастирював у селах Ілавче, Гримайлів, Чернихівці, Голгочі, Кутківці та Пронятин на Тернопільщині. У 1938 р. був відзначений крилошанськими відзнаками (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 830). Доля після 1944 р. невідома.

Точки (тобто “пункти”) — короткі духовні науки семінаристам для розважання на наступний день перед ранішніми молитвами.

Леонтій Куницький (1876–1961) — довголітній парох катедри св. Юра у Львові та прелат Львівської капітули УГКЦ. Походив з давнього козацького роду, із священичої родини. Народився в с. Оріхівцях, закінчив гімназію в Тернополі, богословські студії у Львові та Інсбруку. Після свячень душпастирював на Поділлі, у 1914 р. виїхав до м. Бремена (Німеччина), щоб душпастирювати серед українських заробітчан, але з початком Першої світової війни повернувся до Львова, займався доброчинною діяльністю. У 1918 р. іменований крилошанином Львівської митрополичої капітули. У міжвоєнний період був парохом катедри св. Юра та деканом м. Львова, послом до Варшавського сейму від партії УНДО. У 1923 р. виступив співзасновником УБНТ, займався літературною діяльністю (писав новели та повісті). У 1927 р. опублікував книжку “Вітер від моря”, де закликав українців починати боротьбу за відродження власної держави з відмови від вживання алкогольних напоїв та тютюну. У 1939–1941 pp. за дорученням митрополита Шептицького служив у Відні. З приходом радянської влади був заарештований після обшуку в соборі св. Юра 12 квітня 1945 р. і рішенням Особливої наради при НКВС СРСР засуджений на п’ять років таборів з конфіскацією майна. Покарання відбував у Дніпропетровській обл. Після закінчення терміну ув’язнення мав бути відправлений на заслання, однак через хворобу ніг і неможливість транспортації потрапив у будинок інвалідів у с. Адамівка Криничанського p-ну Дніпропетровської обл. У 1955 р. повернувся на Львівщину й оселився в м. Мостиська, де помер у 12 вересня 1961 р. Докладніше див.: ГДА СБУ, ф. 6, спр. 2385; Ярослав Куницький. О. Прелат Леонтій Куницький — Спогади молодих літ і заслання . Торонто 1990; П. Франко. Отець-прелат Куницький Леонтій , 1876–1961 // П. Франко. Репресоване духовенство УГКЦ. Львів 2008, с. 235–237.

Ісидор Дольницький (1830–1924) — видатний священик, учений і богослов УГКЦ, довголітній духівник і професор Львівської духовної семінарії, папський диякон, домашній прелат папи Лева XIII. Родом із с. Старі Заложці на Тернопільщині, закінчив початкову школу в рідному селі, два роки вчився у Тернопільській гімназії, але стараннями вітчима поїхав на навчання до Грецької колегії св. Атанасія в Римі; вищу освіту здобув в університеті Конгрегації пропаганди віри (тепер — Папський Урбаніянський університет). Після завершення богословських студій (1855) повернувся до Львова, був висвячений та став служителем у соборі св. Юра. У 1857–1877 pp. працював учителем у Грецькій колегії, опанував 13 іноземних мов, вивчав давні рукописи та стародруки. З 1872 р. став радником Львівської митрополичої консисторії. У 1878–1907 pp. був духівником Львівської семінарії, де виховав багато поколінь греко-католицьких священиків, в тому числі і митрополита Йосифа Сліпого. Семінаристи любили і шанували цього святця, називали його “Дзядзьом”. З 1890 р. Дольницький був призначений сповідником сестер-василіянок. З 1908 р. перебував на емеритурі, займався науковою працею. З початком Першої світової війни був заарештований та опинився у Талергофському концтаборі, але вже наприкінці 1914 р. був звільнений. Наприкінці 1915 р. повернувся до Львова, продовжував свої літургічні дослідження та писав служби на різні свята. Помер в опінії святости 22 березня 1924 р. Прохований у гробівці греко-католицьких крилошан на Личаківському цвинтарі у Львові. Йосиф Сліпий мав глибоке переконання у святості Дольницького. Після його смерти в журналі “Богословія” була опублікована розвідка про о. Дольницького: Йосиф Боцян. О. Прелат Ісидор Дольницький — духовний отець, літургіст, піснетворець // Богословія , т. 2. Львів 1924, с. 118–195. Йосиф Сліпий подбав також про друге, доповнене видання цієї праці окремою книгою у 1933 р. і написав до неї вступне слово. Щобільше, незабаром після свого звільнення 26 червня 1963 р. він написав окреме клопотання до папи Івана XXIII про відкриття беатифікаційного процесу отця-прелата Ісидора Дольницького і пропонував доручити цю справу єпископові Івану Бучку. Офіційне рішення у справі беатифікації Ісидора Дольницького було прийняте щойно на Львівському синоді 1994 р. Докладніше див.: Олег Дольницький. Літопис роду Дольницьких. Документи, матеріали, спогади: Генеалогічне дослідження . Львів 2004, с. 451–500.