Йосиф Сліпий - Спомини

Євген Мандичевський (1873–1937) — письменник, родом з Галичини, викладач гімназій у Перемишлі, Тернополі та інших містах, редактор журналу “Молодіж”, друкувався в “Літературно-науковому віснику” та “Буковині”, видав збірки новел про життя селян та шкільної молоді: “3 живого і мертвого” (1901), “Судьба” (1906), “В ярмі” (1907) та ін.

Нерозбірливе слово.

Євген Олесницький (1860–1917) — визначний галицький громадський та політичний діяч, правник, дипломат, економіст, публіцист і перекладач, жив і працював у Львові (до 1891; 1909–1914), Стрию (1891–1909) та Відні (1914–1917). Один з найкращих українських адвокатів, оборонець у політичних процесах, організатор економічного життя Стрийщини. Залишив два томи спогадів “Сторінки з мого життя”. Помер у Відні 26 жовтня 1917 р. Про нього див.: Інна Чуйко. Євген Олесницький: сторінки життєпису . Тернопіль 2005; Олена Аркуша. “Найсильніший інтелект з-поміж політичних діячів Галицької України”: громадсько-політична біографія Євгена Олесницького // Євген Олесницький. Сторінки з мого життя / упоряд. М. М. Мудрий, Б. О. Савчик. Львів 2011, с. 15–129.

A1, A4 B1, М: <���павз>.

Володимир Лисий (1893–1966) — родом з м. Копичинці, після закінчення Тернопільської семінарії вивчав право в університетах Львова та Відня. Під час визвольних змагань 1918–1923 pp. був активним громадсько-політичним діячем, співавтором виборчої ординації до сейму ЗОУНР та коментаря до неї. Згодом повернувся в Копичинці, де створив кооператив “Сільський господар”, організував учительські курси. У 1923–1939 pp. провадив адвокатську канцелярію у Тернополі. З приходом більшовиків у 1939 р. став старшим науковим співробітником АН УРСР у Львові, а за німецької окупації працював адвокатом. У 1944 р. емігрував до Австрії, займався науково-дослідницькою працею у сфері державного й міжнародного права. У 1949 р. емігрував до США, де вів активну громадську та наукову діяльність. Помер 2 грудня 1966 р. у Детройті (США). Йосиф Сліпий ще згадуватиме його у своїх “Споминах” в контексті створення в 1941 р. Ради Сеньйорів, до якої входили, серед інших, Володимир Лисий, Йосиф Сліпий та Гавриїл Костельник.

Томаш Ґарріґ Масарик (Tomáš Garrigue Masaryk, 1850–1937) — чеський філософ і соціолог, політичний і державний діяч, перший президент Чехословаччини (1918–1935). Про нього див.: J. Opat. Tomáš Garrigue Masaryk . Praha 1990; A. Soubigou. Tomáš Garrigue Masaryk . Praha — Litomyšl 2004.

Юзеф Нусбаум-Гілярович (1859–1917) — уродженець Варшави, зоолог, ботанік, прихильник дарвінізму, засновник польської школи еволюціоністів, фундатор Львівської зоологічної школи. З 1892 р. працював у Львові доцентом порівняльної анатомії та ембріології Львівського університету та професором Академії ветеринарії, у 1906–1917 pp. був керівником Інституту зоології та порівняльної анатомії філософського факультету університету. Написав автобіографію “Pamiętniki przyrodnika” (“Спогади природознавця”), видану в 1916 р. у Львові.

Микола Малицький (1890 — після 1939) — громадський діяч, педагог і меценат Тернопільщини. Закінчив Львівський університет, викладав латинську мову в гімназії в Тернополі, в 1918–1919 — поручник УСС, у 1919–1920 — редактор газети “Український голос” (згодом “Українськи вісті”) в Тернополі. В 1938–1939 pp. був сенатором польського сенату від УНДО. Разом зі своєю дружиною Дарією Віконською був меценатом студентської молоді та митців. У грудні 1939 р. заарештований органами НКВС, засуджений на вісім років ув’язнення. Подальша доля невідома (за деякими даними помер у таборі в травні 1943). Про нього див.: Петро Гуцал. Педагог, підприємець, громадський діяч (доля і недоля Миколи Малицького) // Реабілітовані історією. Тернопільська область , кн. 2. Тернопіль 2012, с. 107–111.

Степан Балей (1885–1952) — український психолог, родом з Галичини. Професор Варшавського університету, написав “Нарис психології”, “Нарис логіки”, розвідки з психології та філософії, в тому числі студії з психології творчості Тараса Шевченка.

Олександр Барвінський (1847–1927) — видатний педагог та громадсько-політичний діяч, з 1868 р. працював викладачем у Тернопільській гімназії, згодом у вчительській семінарії у Львові. Під впливом Куліша створив серію підручників для українських шкіл: “Виїмки з українсько-руської літератури”, “Історія української літератури” у двох томах (1920–1921), розпочав видання “Руської історичної бібліотеки”, запровадив фонетичний правопис у школах та термін “українсько-руський” у підручниках, відстоював українські інтереси в школах. Про Барвінського див.: О. А. Рожнятовська. “Моя відрада — в праці”. До 160-річчя від дня народження О. Г. Барвінського // Календар знаменних і пам’ятних дат 2 (2007) 87–94; Л. В. Іваницька. Барвінський Олександр Григорович // Діячі науки і культури України: нариси життя і діяльності . Київ 2007, с. 27–30.