Йосиф Сліпий - Спомини

У нашій країні є закони проти дискримінації за расовою чи релігійною ознакою. Назагал мені здається, що ми досить дієво впроваджуємо їх у життя. Думаю, ми досягли в цьому далеко більших успіхів, аніж Сполучені Штати. У вас проблема расової дискримінації та сегрегації стоїть дуже гостро, і то не тільки на Півдні, а й на Півночі. І поки що ваші правоохоронні органи неспроможні дати з цим раду. Останнім часом у вас намітився певний прогрес, але, як я вже казав, для початку людям треба знати позицію своєї влади з того чи іншого важливого питання.

Що ж до антисемітизму, то Радянський Союз офіційно виступає проти будь-яких форм релігійної або расової дискримінації та сегрегації. Чи наша влада дискримінує євреїв? Ні. Одну з найважливіших посад в уряді — пост міністра фінансів — обіймає єврей. Чимало євреїв є на перших ролях і в інших царинах: у літературі, театрі, балеті, науці.

Скажу вам ще одну річ. Я сам — дідусь маленького єврея. Мій син був одружився з єврейкою. У них народилася дитина. Потім син пішов на війну і загинув. Мати й дитина стали частиною моєї сім’ї. Я виховав його дитину як свою власну. Бачите, як безглуздо говорити, що я антисеміт?”

Я запитав першого секретаря, чи не проти він, щоб трохи згодом я написав йому листа на тему офіційної та неофіційної дискримінації євреїв. Є чимало документальних матеріялів, на які я хотів би звернути його увагу.

“Звичайно. Коли завгодно”, — сказав він з притиском.

Що ж до прагнення папи Івана XXIII посприяти утвердженню миру в світі, сказав я, то понтифік гадає, що було б корисно розвинути успіх Міжнародного геофізичного року, проголосивши Рік міжнародної співпраці. Чи готовий перший секретар підтримати такий проект, якби він був запропонований на форумі ООН? Хрущов відказав, що це чудова ідея і він не бачить причин, чому б СРСР не мав підтримати такий почин.

Я підвівся, щоб іти. Звісно, ми ще навіть не торкалися питань, які турбували президента Кеннеді, але я розумів, що перший секретар досі ще не обідав, хоча наша розмова триває вже зо три години і на годиннику скоро друга.

Хрущов немовби прочитав мої думки.

“Будь ласка, сядьте, — сказав він. — Як там президент Кеннеді?”

Я сказав, що президент у доброму здоров’ї та доброму гуморі і що він прагне розвивати з Радянським Союзом такі відносини, які сприяли б утвердженню миру та порядку в світі.

Перший секретар сказав, що задля такої мети він готовий піти назустріч президенту — і готовий зайти на шляху порозуміння навіть далі, ніж сам Кеннеді. Наприклад, нещодавно він мав зустріч з італійським президентом Фанфані. Вони мали приязну розмову, і він сказав Фанфані: “Ваша країна — член НАТО, а ми — член Варшавського договору. Та це не може й не повинно призводити до конфлікту”.

Хрущов склав руки на оббитому зеленим сукном столі.

“Є одна річ, яку ми з президентом Кеннеді мали б зробити вже тепер, — сказав він. — Слід укласти договір про заборону ядерних випробувань, а тоді почати працювати над тим, щоб не допустити розповсюдження ядерної зброї по всьому світі. Це неправда, що я проти інспекцій.

Я знов і знов бачу в американських газетах твердження про те, що Радянський Союз начебто виступає проти інспекцій як одної з умов заборони ядерних випробувань. Це неправда. Якщо Сполучені Штати хочуть проводити розумну кількість інспекцій на місцях, то ми можемо на це погодитись. Проти чого ми заперечуємо, то це проти використання договору про заборону ядерних випробувань як засобу засилати до нас шпигунів, ну а це, звісно, не має нічого спільного з забороною випробувань. Ми не бачимо ніяких причин, чому б СРСР і США не домовитися про такі інспекції, які б могли переконати вас, що ми вас не обманюємо, і які б не давали нам підстав підозрювати, що ви за нами шпигуєте”.

“Крім питання про заборону ядерних випробувань є ще й проблема Німеччини. Я можу зрозуміти, що американці дивляться на Німеччину трохи інакше, ніж ми, хоч і вам доводилося воювати з німцями аж два рази за досить короткий період часу. Наші стосунки з Німеччиною мають набагато довшу історію. Ми бачили, як швидко може змінитися там влада і як легко Німеччина може стати призвідцем масового вбивства. Важко навіть підрахувати, скільки наших людей знищили німці під час останньої війни. Це не менш як дванадцять мільйонів. В нас кажуть: «Дай німцю рушницю, і рано чи пізно він наведе її на тебе». І так думаю не тільки я. Не думаю, що є питання, в якому наш народ був би одностайніший, ніж у питанні про переозброєння Німеччини. Ви у США звикли думати, що в нас немає громадської думки. Даремно. Щодо Німеччини наш народ має дуже чітку думку. І якщо в цьому питанні влада спробує піти проти народу, то навряд чи вона довго протримається.