Йосиф Сліпий - Спомини

“Я довго над цим думав, — сказав він, — і прийшов до висновку, що я повинен сказати людям правду. Принаймні двічі я виступав з довгими заявами на цю тему й розповідав усе, як є. Можна було б припускати, що тепер людям усе відомо. Якби ж то! Я щодня зустрічаю інтелігентних, здавалося б, людей, які все ще думають, що Сталін був нормальною, розумною людиною.

Існує дуже важлива відмінність між Леніним і Сталіним. Ленін прощав своїх ворогів, а Сталін убивав своїх друзів”.

Весь час, поки він говорив, його руки були спокійно складені на столі. У випусках новин мені доводилося бачити чимало екстравагантних поз і жестів у виконанні Хрущова, і тепер я чекав від нього якоїсь безшабашної, непередбачуваної поведінки. А проте він був напрочуд стриманий і ввічливий, говорив рівним, приглушеним голосом. Його вбрання теж справляло враження стриманости й виважености: на ньому був темносиній костюм, біла шовкова сорочка і велика сіра краватка, зашпилена невеликою, оздобленою каменями шпилькою; викотисті манжети сорочки були запнуті великими золотими запонками. У проділі манжет було видно, що під сорочкою в нього зимова майка на довгий рукав. Елегантність мого розмовника змушувала мене почуватись ніяково. Я поглянув на свою непришпилену краватку і звичайні манжети на ґудзиках, а тоді заправив краватку під піджак.

Перший секретар сказав, що коли деякі радянські делегати, що брали участь в Андоверській конференції, запропонували йому запросити мене на бесіду, він радо погодився. Він сказав, що бачив ті матеріяли, які приготував отець Морліон і які були прислані йому заздалегідь перед нашою зустріччю. Тоді він додав, що я, наскільки йому відомо, тільки-но з Риму.

“Розкажіть мені про папу, — сказав він. — Він дуже хворий? У страшні дні Карибської кризи папа зробив великий внесок у справу миру”.

Я сказав, що, незважаючи на тяжку недугу, папа має твердий намір використати всі сили, що в нього залишилися, задля утвердження миру в світі. Я, звичайно, наголосив, що говорю це не як офіційний посланець папи чи Ватикану. Я приїхав як приватна особа, але зустрічався з високими ватиканськими урядниками і можу поділитися своїми враженнями з цих зустрічей.

“Я добре вас розумію, — сказав перший секретар. — Нам нема потреби наперед зв’язувати себе якими-небудь зобов’язаннями. Що ж до папи, то він, мабуть, незвичайна людина. Я невіруючий, але можу сказати, що Іван XXIII викликає в мене велику симпатію. Думаю, ми зрозуміємо один одного. Ми обоє вийшли з селян, обоє ходили коло землі, обоє маємо добре почуття гумору. Мені здається, це дуже зворушливо, коли така людина, як папа, незважаючи на хворобу, хоче встигнути перед смертю зробити це велике діло. Як ви правильно кажете, його мета — мир. Це найважливіша мета в світі. Якщо не буде миру, якщо почнуть падати атомні бомби, то яка різниця, чи ми комуністи, чи католики, чи капіталісти, чи китайці, чи росіяни, чи американці? Чим ми тоді відрізнятимемось? Та й хто взагалі залишиться в живих, щоб сказати, чим ми відрізняємось один від одного?”

Він дивився кудись відсутнім поглядом.

“У той тиждень, що тривала Карибська криза, відозва папи Римського стала справжнім променем світла. Я був йому за це вдячний. Повірте мені, то був небезпечний час. Сподіваюся, нам не доведеться пережити це ще раз. Та я думаю, ви знаєте, що я про це думаю. Ви чули, що я говорив про це вчора”.

Я сказав, що судячи з його зауважень на цю тему, в СРСР побутує неправильне розуміння Карибської кризи, яке треба виправити.

“Не так, може, в СРСР… Але от китайці зробили все можливе, щоб представити те, що сталося, у спотвореному світлі. Раз у раз доводиться чути відголос їхньої пропаганди. Взяти хоча б Албанію.

Албанці нагадують мені старі часи, коли я, ще молодий, працював на шахті, — вів далі він. — Коли шахтарі піднімалися на-гора обідати, вони розважалися, кличучи до себе дітлахів і пропонуючи їм кілька копійок за те, щоб вони запам’ятали певні слова і, прийшовши додому, повторили їх своїм батькам. Коли діти погоджувалися і простягали руку, шахтарі давали їм пару монет, а тоді вчили їх найпаскудніших слів, що тільки є в російській мові. А коли діти йшли, шахтарі заходились від сміху, уявляючи, як ці малюки навчатимуть своїх батьків такої добірної лексики.

Звичайно ж, це було дурне заняття, але гірників це розважало. Та я веду до того, що тепер дехто вчить албанців брудних слів і платить їм за це лічені копійки”.

Серед “брудних” слів, якими китайці й албанці характеризували хрущовську політику щодо Куби, були “боягузтво” й “нездатність протистояти американському паперовому тигру”. У виступі перед Верховною Радою Хрущов сам відзначив, що йому закидають, начебто він перелякався, і зауважив, що кожна людина, яку реальна загроза ядерної війни не змушує добряче замислитись, — це безвідповідальний дурень.