Йосиф Сліпий - Спомини

Отож учора, представляючи Тита Верховній Раді, я ясно дав зрозуміти, що певні розбіжності, які існують між нашими країнами, не повинні стати на заваді нашій дружбі, — вів далі Хрущов. — Маршал Тито щиро подякував за моє вступне слово і говорив у тому ж дусі, що й я. Його промова знайшла дуже теплий відгук з боку авдиторії. Після цього в засіданні була кількахвилинна перерва. Мені стало душно, і я вийшов прогулятися й подихати свіжим повітрям.

Під час прогулянки я люблю слухати музику. Я маю невеликий радіоприймач, який ношу в кишені. Отож учора, прогулюючись, я тримав радіо коло вуха, слухав музику й намагався відволіктися від зайвих думок. Аж тут музику перервав випуск новин. Диктор повідомив, що тільки-но закінчилась ранкова сесія Верховної Ради. Він сказав, що маршал Тито і я виступали перед Верховною Радою і заявили, що всі розбіжності між нашими країнами усунуто. Я не міг повірити своїм вухам. Нічого такого й близько не було. Мене, зрозуміло ж, занепокоїла думка про те, що Тито міг почути цю передачу і подумати, що я веду з ним якусь подвійну гру: при ньому я казав, що визнаю існування поважних розбіжностей між нашими країнами, а в спілкуванні з журналістами — замовчую ці розбіжності й удаю, наче їх більше не існує. Як міг цей недоумкуватий диктор ляпнути таку дурницю? Очевидно, річ у тому, що деякі журналісти просто не вміють подати хорошу новину.

Що ж я мав тепер робити? Бігти до Тита й виправдовуватися? Можливо, він нічого й не знав. Навіщо збивати його з пантелику? Мої вибачення могли б збентежити його ще більше, ніж той випуск новин. Та якщо я нічого не зроблю, то я ризикую, що хтось із його оточення міг почути оту радіопередачу і переказати її Титу з відповідними коментарями, і це поставить хрест на наших намаганнях налагодити стосунки з югославами? Зрештою, якщо я не спростую оголошене по радіо, Тито може подумати, що це наша офіційна позиція.

У підсумку я вирішив почекати двадцять чотири години. Я подумав, що коли він чи хтось з його помічників чув оту передачу, то, звичайно ж, запротестує. В такому разі я скажу: «Так, я знаю, це дурниця, жахливе непорозуміння. Будь ласка, не зважайте на це. Я розберуся, як це могло статися, і невдовзі все вам поясню». Та якщо протягом двадцяти чотирьох годин він нічого не заявить, то, мабуть, нічого про це не знає і ніякої проблеми нема. Отже, в мене залишилася ще година. Таке воно, життя політика…”

Він похитав головою.

“Та ви прийшли не для того, щоб слухати мої нарікання. Зрештою, ви вже слухали мене вчора добрі дві години. Вам, капіталістам, непросто стільки часу слухати такого старого комуніста, як я. Сподіваюся, я ніяким чином не похитнув ваших переконань?”

Я сказав, що з великою цікавістю вислухав усе, що він говорив, і я радий запевнити його, що філософські підвалини мого світогляду лишилися непохитними. Я також зауважив, що мені приємно було дізнатися з його промови про економічне піднесення в СРСР.

Перший секретар сказав, що Радянський Союз нестримно поступає вперед. Промисловість розвивається з випередженням плану. Та це не привід для самозадоволености. Планові показники мали б бути вищими. Та в кожному разі, зростання промислового виробництва дає підстави сподіватися, що наступні роки принесуть іще більші здобутки. В сільському господарстві справи далеко не такі добрі. Виробництво, звісно, зросло порівняно з минулим роком, але й близько не досягло того рівня, на який він розраховував. Тут, сказав він, повинен зарадити один захід, який уже зреалізовано, а саме поділ парторганізацій на промислові й сільськогосподарські. Це, на його думку, мало б сприяти чіткішому розподілу обов’язків та відповідальности.

А проте країна й далі потерпає від бюрократизму, вів далі Хрущов. А бюрократія породжує неефективність. У бюрократичній системі коли щось пішло не так, то винен завжди хтось інший. Втім, бюрократія та некомпетентність — це явища, що з’явились не сьогодні й не вчора, і їх не можна викоренити за один день. Вони сформувалися як невід’ємна частина тих механізмів управління, що діяли протягом усього довгого періоду правління Сталіна. Люди звикли шукати легких виправдань власним помилкам. Йому кажуть, що так було завжди і люди інакше не вміють. Він розуміє, що повинно статися щось на зразок психологічного перевороту, і тільки після цього люди збагнуть необхідність кардинально змінити свій підхід до справ.

Оце і є десталінізація. Бюрократія утвердилася за Сталіна. І тільки змінивши ставлення до Сталіна народ зможе змінити все решта, що потребує змін. Але це непросте завдання. Радянський народ обожнював Сталіна. Мільйони людей ішли в бій і вмирали з його ім’ям на вустах. Вони навіть не уявляли, який безвідповідальний та ірраціональний він був. Чи має хто-небудь право розвіювати їхні ілюзії? Чи не вразить їх у саме серце, коли їм скажуть, що людина, якій вони так довго поклонялися, сама не розуміла, що коїть?