Йосиф Сліпий - Спомини

“Як воно, коли ваш палець так близько від ядерної кнопки?” — запитав я.

“Китайці кажуть, що я злякався. Звісно ж, я злякався. Було б божевіллям не злякатися. Я вжахнувся від думки про те, що могло статися з моєю країною — або з вашою країною та всіма іншими країнами, які спустошила б ядерна війна. Якщо мій страх допоміг мені відвернути це безумство, то я радий, що злякався. Одна з проблем сучасного світу в тому, що багато людей недосить сильно бояться ядерної війни.

У кожному разі, в більшости людей досить розуму, щоб зрозуміти, що це просто смішно — всерйоз розважати над можливістю ще одної війни. Папа це добре розуміє. Я б хотів якось виказати йому свою вдячність за те, що він зробив під час Карибської кризи. Ви б не порадили, як це можна зробити?”

Я запевнив його, що найкращим знаком вдячности була б для папи політика, спрямована на утвердження справжнього миру в світі. Звичайно, папа дуже зацікавлений у тому, щоб становище релігії в Радянському Союзі змінилось на краще. Якби з’явились якісь свідчення таких змін, він був би радий про це довідатися.

Перший секретар якусь мить помовчав, а тоді нахилився вперед у своємі кріслі. “У вас у Сполучених Штатах влада відокремлена від Церкви, — сказав він, — і ви навіть не уявляєте, як тут було за царизму. Скажу вам: усі, хто жив у той час, ніколи не забудуть, як це було. Церква була знаряддям утривалення політичної тиранії та жорстокого насильства”.

Я, знов-таки, наголосив, що говорю як приватна особа, а проте мушу наголосити, що ні в кого нема й думки повертати Церкві той статус, який вона мала за царя. Всім відомо, які зловживання мали місце за тих часів. Йдеться тільки про те, щоб поліпшити становище релігії в Радянському Союзі, — і всі розуміють, що це буде робитися в рамках існуючої системи політичної влади.

Хрущов відповів, що багато хто з радянського керівництва не чужий релігії. Дехто навіть навчався в семінарії. Вони змушені були боротися із соціяльною несправедливістю та політичною тиранією царів. І в Церкві вони вбачали насамперед прислужницю режиму. “Священики — то були царські жандарми, і їх треба було викоренити разом з усім тим, що було пов’язане з царизмом”.

Я ще раз наголосив, що не йдеться про повернення до царської минувшини. Але право на вільне сповідування релігії гарантоване радянською Конституцією. Отже, немає ніякої несумісности між тим, чого хотів би папа, і радянським законодавством. Наприклад, добре було б полегшити доступ до релігійної літератури, звільнити з ув’язнення релігійних діячів, розширити можливості для здобуття релігійної освіти, усунути труднощі з прийняттям хрещення, викоренити антисемітські прояви тощо.

Хрущов сказав, що хотів би обговорити всі ці пункти по черзі. Він сказав, що не досить добре знає, як стоїть справа з друком Біблій чи іншої релігійної літератури, але готовий з’ясувати це докладніше і переглянути політику з цього питання. Тоді він запитав, що мається на увазі під звільненням з ув’язнення релігійних діячів.

Я сказав, що вже багато років робляться спроби домогтися звільнення з в’язниці українського архиєпископа Йосифа Сліпого. Тепер папа сподівається, що в цій справі можливі зрушення. Папа не хоче торкатися питання про причини ув’язнення Сліпого — це справа давно минулих днів, і нема потреби знов дискутувати на цю тему. Однак після вісімнадцяти років є всі підстави прохати, щоб архиєпископу дозволили дожити тих кілька років, які йому залишилися, на волі.

Мені здалося, що перший секретар трохи напружився.

“Ви знаєте, — сказав він, — я досить добре знайомий із справою Сліпого. Я сам родом з України, і ця справа все ще свіжа у мене в пам’яті”.

Після того Хрущов майже двадцять хвилин описував мені релігійну ситуацію в Україні до 1947 року. Він говорив про суперництво між Українською Католицькою Церквою, до якої належав архиєпископ Сліпий, і Руською Православною Церквою, а також про боротьбу за владу всередині обох цих Церков. Він розповів про політику керівництва Української Католицької Церкви за архиєпископа Андрея Шептицького та про “собор” 1946 року, який викликав у цій Церкві глибокий розкол. За його словами, архиєпископ Шептицький помер у 1944 році в обставинах, які наводили на думку, що “його відхід з цього світу могли трохи прискорити”.

У кожному разі, в 1944-му наступником Шептицького на архиєпископському престолі став Йосиф Сліпий. “Причиною його ув’язнення, — сказав Хрущов, — стала його колаборація з німцями в роки війни”. Він додав, що захисники Сліпого кажуть, що в його випадку “колаборація” — надто сильне слово і що саме завдяки своїй позиції він зумів порятувати багато життів.