Йосиф Сліпий - Спомини

6. Недавно в розмові сказало мені слушно моє тюремне начальство: “В політиці немає значіння, чи щось приємне, чи неприємне, а логіка фактів!” У свободолюбній державі з її толеранційними і конституційними постановами, з гуманними лозунгами Леніна у відношеннях до Церкви, була розбита наша Церква, хоч, щоправда, не знищена зовсім. Говорять, що це за антидержавне відношення її духовенства. Припустім на хвилину, що так, хоч воно зовсім в дійсності так не було, — то виновні були дуже строго покарані, як показалося, у великій кількості несправедливо, бо сотні їх вироків (приговорів) були уневажнені, і вони повертали домів. Можна про це питання багато і довго дебатувати, але не час і не місце тут, хоч про це була одверта і щира бесіда в Москві, — але при чому тут виновна вся наша Церква як така? Калмиків, кавказців і інших партія і правительство справедливо повернули назад на їх батьківщину, бо признали рішення поголовного (винного і невинного) вислання несправедливим [764]. Чи така аналогія не заходить у нашому випадкові? При кінці розмов 1953 р. в Москві мені сказали в міністерстві, що їм не випадає якось вертати заборону і змінювати відношення до Ватикану. Мій Боже, чого-то нині не робиться ради святого спокою!? І згаданий факт з калмиками, кавказцями та іншими нацменами, і змінення відношень з Югославією [765], Японією [766], багатьма давніше воюючими державами свідчать про це проречисто. А впрочім, яка тут дискредитація, було так, а тепер змінились умовини і знята заборона, так як би нічого ніколи не було! Це буває не раз і не два в державних умовинах.

7. Але йдім дальше за логікою фактів. В обороні нашої Церкви виступив Папа і підняли голос католики усього світу і загалом усі віруючі в Бога. Вони порушили небо і землю і дальше будуть йти в тому напрямі, бо ходить вже не тільки про Греко-Католицьку Церкву, але про реліґію як таку. Бо Радянський Союз рішив знищити всяку реліґію. Визов кинений! Приготовлюється Вселенський собор у Римі! До Католицької Церкви приступлять всі протестанти, закордонні православні, а навіть індійці, як була раз згадка в пресі. Таке об’єднання є величезної ваги не тільки для реліґії, але впливає і на політичні констеляції. Вибір президентом Спол. Держав католика Кеннеді дуже сприяє об’єднанню католиків в Спол. Державах, Анґлії, Франції, Італії, Німеччині, Бельґії, Голляндії, Австрії, Португалії, Іспанії, Полуд. Америці, Австралії, Азії, Африці, як сказано, не тільки на церковному-реліґійному, але і на політичному полі. Воно зближує і об’єднує їх! Приготовлюється осудження безбожницької акції в Радянському Союзі, очевидно, і на Україні, і ще якісь там, поки що невідомі нам, дуже важливі рішення, а після Соборових Ухвал для католиків вороття немає, і ситуація стане ще важча. Виразно формуються два світові політичні табори на реліґійному тлі — за і проти Бога! У відозві до народів світу — до невіруючих і віруючих — Радянський Союз і демократичні держави, згл[ядно] їх комуністичні партії, не можуть мимо пройти над віруючими і говорять про трагічний момент для миру по причині уміщення підводних лодок “Поляриса” в Шотляндії [767]. Гроза війни висить весь час на волоску, як меч Дамокла [768], і треба признати, що предс. H. С. Хрущов робить в тому напрямі величезні старання. Завдяки чемності начальства в тюрмі, хоч в Києві, зглядно в Київських тюрмах, прожив 7 літ, я міг перший раз оглянути дещо Київ. Стоячи побіч пам’ятника св. Володимира, задивлений в Дніпро і далекі за ним городи і простори, не міг позбутися надоїдливої думки, що цей, двотисячний майже, Київ, прегарний і славний, вся п’ятитисячолітня культура, починаючи від трипільської, а може ще й ранішої, всі городи і лани широкополі — усе те може зникнути з лиця землі від одної сучасної бомби. А певно, що перше будуть стріляти на Україну, щоби знищити цей найбагатший край і його цвітучий промисл. Але пощо я це пишу, коли Ви, високоповажний громадянине Перший секретар, як фактичний керівник державних справ України, це далеко краще знаєте, ніж я — не політик і ув’язнений митрополит? На те, щоби висловити гадку, що припинення антиреліґійної пропаґанди і, зокрема, полегші для нашої Української Католицької Церкви були би сильною струєю води на піднімаючийся пожар всесвіту. Всякі лайки, агітки і репресії до нічого не доведуть. Церква переходила в історії вже не одні дуже жорстокі переслідування і виходила з них завжди побідно. В своїй політичній скромності можу лиш додати, що Радянський Союз і Радянська Україна мають далеко грізніших ворогів, з якими в першу чергу треба боротися, ніж реліґія. Поборники реліґії в своїй безоглядності і однобічності, як це звичайно буває, задивлені в усі “блага”, які сподіються одержати знищенням реліґії, не видять жахливої дійсности і тих страшних шкід для держави, які несе з собою реліґійний атеїзм. Передбачування майбутніх державних подій, політична второпність і сама логіка фактів вимагають, безумовно, якогось посунення в напрямі відпруження. Чи таким, як кажу, не були би у великій мірі полегші для Української Греко-Католицької Церкви? Здається, що так, бо противна сторона мусіла би зрефлектуватися!