Йосиф Сліпий - Спомини

1. На основі сказаного, прохаю розглянути і дальші міркування, бо вже, при всій безпретенсіональності, гідні уваги державного мужа. Греко-Католицька Церква на Україні є не тільки для українців-католиків, але і для держави як такої великої ваги. Наша Церква числила приблизно 7 мільйонів вірних з 12 єпископами і приблизно 3 і ½ тисячі духовенства, очолюваних митрополитом. Поневолі вона перестала діяти, але не існувати. Багато єпископів, священиків і вірних було арештовано, і більшість з них погинула в ляґрах або на засланнях. Все ж таки остались деякі єрархи, приблизно тисяча священиків і мільйони вірних, з котрих багато сидять ще нині в тюрмах або на висилках і всі разом мусять скриватися зі своїми переконаннями, молитвами, богослуженнями і церковними чинностями. Всі вони леліяли і леліють думку, що все-таки, мимо завзятої антиреліґійної пропаґанди, наступить в напрямі радянської політики зміна і наступлять легші часи для Церкви, як вони вже і були. І таке думають мільйони і мільйони в Радянському Союзі і, зокрема, в Україні, так що, мимо заявленого мені на вступі становища КҐБ, справа висить в повітрі і жде своєї прихильної розв’язки.

2. Ніде правди діти, що за кордоном живе майже у всіх державах світу приблизно 550 мільйонів католиків і кількасот мільйонів нез’єдинених православних, старокатоликів і протестантів (а віруючих є без порівняння більше, ніж невіруючих!), і всі вони моляться за нас, страдаючих, співчувають з нами і раді би чим змога помогти. При кожній нагоді за кордоном висувають [справу УГКЦ] на стіл рішень, вона не сходить зі шпальтів ґазет і не перестає гомоніти в слухавках радіо, на екранах телевізорів і кін. У радянських часописах, радіо і на екранах появляються раз-у-раз відповіді, що в нас нема переслідування, але то нікого не переконує і визиває ще більше обурення. Загально відома річ, що Папа при кожній нагоді завзиває всіх вірних усього світу, щоби вони гаряче молилися “за Церкву, що мовчить”. Це ж піддержує всіх у думці, що ми переслідувані і терпимо і що стан нашої Церкви оплакання гідний. Я знаю, що Радянський Союз і, зокрема, Радянська Україна мають претенсії до Папи, і не дивниця ввиду розпочатої такої ідеологічної боротьби! Коли цю справу порушено в міністерстві 1953 p., що, мовляв, Ватикан нам ворожий, то я відповів ясно: “Зробіть так, щоб він вам був прихильніший, ніж Сполученим Державам”. І приявні признали мені рацію.

3. Як Вам, громадянине Перший секретар, відомо з наочного пересвідчення, ця справа надзвичайно актуальна в Америці, яка, на нещастя, являється найгрізнішим ворогом Радянського. Союзу. Це слідно з радянської преси і радіо і це доводилось мені чути на різних розмовах з представниками радянської влади. Коли заборонено нашу Церкву і зліквідовано митрополію, негайно утворено окрему митрополію Української Греко-Католицької Церкви в Сполучених Державах, а, мабуть, утворять і другу в Канаді. А все ж таки Греко-Католицька Церква в обидвох Америках вважалась злученою з нашою митрополією і брала участь в усіх церковних конференціях при помочі своєї тамошньої єрархії. Це немаловажна справа для Української Республіки — мати прихильний до себе контакт з найможнійшими державами світу, а так з воза впало! Чи назавжди пропало?

4. Начальник оперативного відділу КҐБ предложив мені звільнення з ляґра і уможливлення наукової праці. Воно облегшувало би до деякої міри мої страхіття, але не рішає справи в цілій її широті. І внутрі, і за кордоном будуть дальше негодування. Греко-Католицька Церква буде дальшим “каменем преткновенія” на кожному кроці української радянської політики, і дальше будуть тикати в очі Радянській Україні переслідуванням Церкви, вказуючи при тому на дозвіл Радянської Конституції і забезпечення реліґійних прав людини, на основі [конвенції проти] ґеноцидів, підписаної в Нью-Йорку і Радянським Союзом [763].

5. Українська Католицька Церква в будові комунізму зовсім не загрожувала і не загрожує Українській Радянській Республіці, як не загрожує Католицька Церква жодній державі світу, ні капіталістичній, ні демократичній, не загрожує потузі Сполучених Держав, Анґлії, Франції, Італії, Польщі, Чехословакії, Японії і іншим. Чому б мала вона бути небезпечна для Радянської України?

Вмішування Папи у внутрішні справи тут ні при чому і побоювання безосновні. Що стратила би була вона, якщо би по нинішній день не була заборонена і переслідувана? Нічого, навпаки, найшла би була в ній опору в поборюванні злочинів і проступків, зберіганні спокою і заощадила була би собі негодувань громадян внутрі і різких, несприятливих виступів за кордоном, а передусім війни з УПА. Певно, відпала була би та повінь арештів і ляґерних кар, яку опісля старався і старається ліквідувати предсідник H. С. Хрущов. Коли раз в Сибірі один начальник КҐБ питав мене про мою думку про Сталіна (тоді справа була дуже широко дебатована як культ личности), то я став підносити деякі його заслуги. На це почув тільки заміт: “Питання, чи ті осяги стоять винищення стільки народу?” Вправді, то “ tempi passati ” — минулі дні, але їх з пам’яті не витреш! В 1953 р. в Міністерстві ВД в Москві мені було незвичайно приємно почути від проводу (руководства) такі слова: “Ми переконані, що штиками держави не вдержиш, а треба будувати на прихильності і відданості”. В них міститься великий державний досвід, а реліґія не є така річ, щоби її можна було так легко виполоти з людських сердець, як бур’ян на полі. Це значить, ні менше ні більше, як зміняти людську природу. Я дуже далекий від того, щоби вносити тут і найслабший дисонанс, бо це не мало би найменшого змислу. Я питав себе нераз, чи нема і з нашого боку якої вини. Може так, може, ми не вміли підійти до Вас належно? Але я хочу все-таки “ in camera caritatis ” — по-доброму, в любові — повторити Ваші знаменні слова, сказані перед форумом цілої земської кулі: “Хіба ревуть воли…” Я чув не тільки від нижчих служачих, але і від міністрів в розгарі свобідної розмови про Греко-Католицьку Церкву: “Ми зробили помилку — нас обманули”. Невже ж не можна того для добра держави, народу і Церкви направити? Нема такого в державному житті катастрофального положення, з якого все-таки не було би якогось виходу! В часі свого першого побуту в Сполучених Державах предсідник і перший секретар H. С. Хрущов сказав в одній із своїх цікавих промов: “Не судіть нас (комуністів) по наших перших часах!”