Віктор Савченко - Павло Скоропадський — останній гетьман України

Серед еміграції поширювалися чутки, що Скоропадський літав із Ґеринґом до Белграда. Що міг шукати Скоропадський у Белграді? Можливо, шукав собі прихильників серед численних емігрантів із Росії та України, що знайшли собі притулок у Королівстві сербів, хорватів і словенців. Можливо, обіцяв фашистським бонзам створити «українську армію», яка буде виконувати накази фюрера…

У той же час гетьманич Данило Скоропадський, за завданням свого батька, 1937 року виїхав до Канади і США, потім до Англії. У давній час сини вождів союзних племен обмінювалися заручниками — синами, що під час війни мешкали у союзному племені, як запорука миру та злагоди. Можливо, переїзд Данила до США та Канади був саме запорукою сумнівної праці Скоропадського на англосаксонський блок. Того ж 1937 року діяльність УСХД було припинено і нечисленні прибічники Павла Петровича створюють у Берліні «Союз гетьманців-державників» (СГД). У той час гетьманський рух став «беззастережно монархічним».

Із 1940 року гетьманці діють іще й під прикриттям суспільно-політичної організації «Українська громада», офіційно дозволеної німцями. «Українська громада» мала свої філії у рейху та у генерал-губернаторстві (Польща). Формально очолив «Українську громаду» колишній петлюрівський генерал та унрівський військовий міністр Андрій Вовк.

У лютому 1939 року Данило Скоропадський прибув до Лондона, де він шукав британської підтримки, роз’яснення британським розвідникам і контррозвідникам, що «…партія його батька жодним чином не пов’язана з Німеччиною, а якщо вони тепер і співпрацюють з німцями, то лише тому, що не бачать більше нікого, хто був би готовий або спроможний їм допомогти». Цікаво, як Данило Скоропадський — «підозрілий елемент з Німеччини» — міг отримати дозвіл на в’їзд до цієї країни і дозвіл на довготривале перебування в Англії? В емігрантських колах пішов поголос, що Скоропадський посилає свого сина в Україну для організації повстання.

Гетьманський дипломат Коростовець, що продовжував жити в Англії, наприкінці 1930-х років став частим гостем владних кабінетів — «українським експертом» в Англії — та отримав британський паспорт.

Але Г. Раушинг твердив, що Данило Скоропадський здійснював у Англії нацистську пропаганду й розвідку та просив на свою «таємну мережу» гроші. Треба зазначити, що це видається блефом, бо така відома англійській розвідці людина, як Данило Скоропадський, під час війни між Німеччиною та Англією без дозволу «Форин Офіс» просто не змогла б зробити навіть кроку в бік нацистів.

У той же час британські спецслужби вели спостереження за Коростовцем і Скоропадським, розмірковуючи, чи Коростовець «…не використовується нашою розвідкою з метою подвійної гри». У березні 1941 року англійські розвідники твердять, що фашистські лідери «тримають гетьмана в схованці».

1940 року міністерство закордонних справ Німеччини писало, що гетьман «постійно перебуває у зв’язку» з цією установою та гестапо. Але донесення вказували, що гетьман «…бачить своє головне завдання в тому, щоб нападати на інші групи й ставити їх під підозру, особливо згадане УНО». Дратували німців і окремі заяви Скоропадського — його виступи проти долучення Східної Галичини до складу німецького генерал-губернаторства.

Вже після нападу фашистської Німеччини на СРСР «Форин Офіс» вирішив, що гетьманський рух може бути корисним. З липня 1941 року Скоропадський розгорнув активну політичну діяльність, бажаючи відігравати провідну роль у вирішенні «українського питання». На Скоропадського робили ставку деякі кола фашистської Німеччини, що орієнтувалися на створення маріонеткової української держави — союзниці рейху.

Наприкінці червня 1941 року з’явилися чутки про те, що Німеччина визнає незалежну Україну в кордонах 1918 року і поверне до Києва гетьмана Скоропадського.

Його конкуренти мельниківці з похідних груп ОУН(М) 1941 року отаборились у захопленому фашистами Києві й намагалися самостійно вести переговори про відновлення державності України. ОУН (бандерівців) після самостійного проголошення незалежності України у червні 1941 року зазнала великих втрат, після арештів німцями Степана Бандери та Ярослава Стецька.

На початку 1942 року, коли в Україні тривали арешти і страти лідерів ОУН(М) та ОУН(Б), гетьман відмовився підписати меморандум протесту проти німецьких репресій, який підписали митрополит Української греко-католицької церкви Шептицький, Українська національна Рада, лідери ОУН(М) та уряду УНР у екзилі. Але згодом з’явився окремий лист Скоропадського до міністерства закордонних справ рейху, в якому він вказує на шкідливу гру окремих чиновників Німеччини навколо українського питання. Скоропадський піддав осуду всіх тих, хто підштовхував населення до повстання проти фашистів… а 1943 року Павло Петрович висловив жаль з приводу того, що українці не воюють у союзі з фашистами проти СРСР.