Віктор Савченко - Павло Скоропадський — останній гетьман України

Відповідачі відмовилися відшкодовувати збитки і подали зустрічний позов, стверджуючи, що Тафнелл приховав частину зібраних коштів і що він не розповів Скоропадському правди про великий внесок, зроблений лордом Дайсартом. Суддя зазначив, що це виправдовує звільнення Тафнелла, і вимогу відшкодувати збитки було відхилено. Побоюючись гучного скандалу, Скоропадський вирішив домовитися з позивачем, запропонував Тафнеллу в обмін на його відмову відкликати свій зустрічний позов.

Фінансовий стан колишнього гетьмана у другій половині 1920-х років погіршився, і німецькі друзі почали клопотання про надання Скоропадському фінансової допомоги або пожитгєвої пенсії від німецького уряду. У їхній петиції вказувалося на те, що Скоропадський, який перебував у надзвичайній фінансовій скруті, потребує цієї допомоги «…не для того, щоб підтримувати його політичні прагнення, а просто щоб забезпечити йому і його сім’ї пристойне проживання». Скоропадський з 1928 року отримував почесну місячну пенсію, надану за власним розпорядженням президента Німеччини генерал-фельдмаршала фон Гінденбурґа.

У той же час візит Скоропадського до Лондона призвів до того, що англійські спецслужби зацікавилися гетьманським рухом. Вони встановили таємні контакти із Скоропадським, одержуючи відомості про плани Гітлера, вели гру розвідок, враховуючи, що серед прихильників Павла Петровича були фашистські агенти. Цінність інформації з Берліна зросла восени 1938 року, коли «українське питання» опинилося в епіцентрі європейської дипломатії та коли у повітрі відчувався сморід великої війни.

Агенти спецслужб твердили: «П. Скоропадський, зазнавши тиску з боку нацистської партії, погодився використати свою організацію в Україні, щоб розпочати там повстання, яке мало збігтися з німецькими військовими заходами на початку наступного року». Від Скоропадського агенти дізналися, що запланований Гітлером «військовий наступ на Схід» почнеться на початку 1939 року.

Цікаво, що 1933 року до Лондона завітав і провідник конкуруючого табору — лідер Організації українських націоналістів (ОУН) Євген Коновалець. Ще у березні 1931 року в Англії виникло «Українське бюро», що було створене УНДО. Його представник у Лондоні зав’язав контакти не лише з офіційними британськими представниками, але й із впливовими політичними діячами, що 1935 року створили свій «Англо-український комітет».

У травні 1933 року Організація українських націоналістів намагалася захопити «Український інститут» у Берліні, що був під контролем Скоропадського. Ріко Ярий, заручившись допомогою чиновника міністерства культури Німеччини, націлився увійти до ради керівництва інституту. Але колишній генерал Гренер, голова ради, відкинув кандидатуру Ярого.

У той же час Іван Полтавець, прийнявши титул «фон Остряниця», у травні 1935 року звернувся до Гітлера з листом, у якому він від імені українських козаків заявив, що німецько-український союзний договір (1918 р.) є чинним і що він готовий надати своїх українських козаків у розпорядження Гітлера. Біскупський теж намагався працювати на нацистів, ставши 1936 року начальником «Керування по справах російської еміграції у Німеччині».

Наприкінці 1930-х років Скоропадському вдалося перетягнути на свій бік групу колишніх петлюрівських генералів (Вовка, Євтимовича та ін.). Гетьман зберіг контакти з багатьма російськими білоемігрантами. Він був обраний Почесним отаманом Кубанського козацького війська, став лицарем Мальтійського хреста.

У 1930-х роках діяльність Скоропадського — суцільна темрява, у якій кожний дослідник може відшукати дещо своє… але у пошуках істини він буде довго блукати… У 30-ті роки Скоропадський підтримує активне листування з провідними політиками від Маннергейма до митрополита Шептицького.

Критики Павла Петровича звинувачують його як фашистського прихвосня, що на гроші Гітлера намагався шкодити Радянському Союзу й українському народу. Скоропадському неодноразово доводилося публічно висловлюватися на користь Гітлера, хоча б задля продовження існування «Союзу гетьманців-державників»… Апологети Скоропадського бажають змалювати його як критика фашизму, людину, що у важкий час відстоювала інтереси України… Але, але… Можливо, гетьман був ні тим, ні іншим. Він просто знову повторив свою «німецьку епопею» 1918 року вже у 1933-му — 1945-му. Можливо, він працював на Англію і тільки робив вигляд, що працює на Німеччину. Така версія має право на життя, особливо враховуючи поведінку гетьмана 1918 року.