Віктор Савченко - Павло Скоропадський — останній гетьман України

У жовтні 1928 року представник білогвардійського РОВС у Берліні генерал Лампі надіслав до Парижа своєму шефові — начальнику РОВС генералу Олександру Павловичу Кутепову конфіденційного листа. У ньому він доповідав, що мав секретні зустрічі зі Скоропадським, котрий запропонував РОВС співробітництво «…у випадку, якщо прийде час діяти». Відповідаючи Лампі, Кутепов пропонував підтримувати відносини зі Скоропадським і навіть висловлював готовність зустрітися з ним особисто. Але все зіпсувала вистава «Дні Турбіних», що відбулася 27 жовтня у берлінському «Новому театрі». Через три дні після цієї вистави Лампі одержав від Скоропадського листа, в якому колишній гетьман запитував, що саме у «Днях Турбіних» мислиться про нього і «у яких висловах». Не отримавши відповіді, але ознайомившись зі змістом п’єси, Скоропадський надсилає Лампі нового листа, в якому він не приховував свого гніву: «Картина спектаклю мені зрозуміла. У п’єсі намагаються показати, з одного боку, безнадійність білого руху, з іншого боку — осміяти і змішати з брудом гетьманство 1918 р., зокрема мене». Гетьман писав, що оскільки Лампі був офіційним представником РОВС у Берліні і був присутній на спектаклі й навіть допомагав у його постановці, він розриває всякі відносини і з Лампі, і з РОВС. Скоропадський розглядав вчинок генерала Лампі та твір колишнього офіцера гетьманської армії Булгакова такими, що не відповідають вимогам офіцерської етики і шляхетської гідності.

«Дні Турбіних» намагалися «закрити» і в ліберальні часи «Хрущовської відлиги». Тоді у газеті «Советская культура» писали: «Появу цієї п’єси у репертуарі театру імені Лесі Українки зараз можна пояснити тільки погонею за дешевим фінансовим успіхом, що ніяк не робить честі одному з кращих театрів України», радянські українські письменники Смолич, Хижняк, Кравченко та Козаченко звернулися до міністерства культури із заявою про те, що у п’єсі «Дні Турбіних» присутня образа українському народу… Юрій Смолич писав: «п’єса помилкова, немає правди… український народ відсутній, п’єса зіштовхує російський і український народи…» Все це призвело до того, що Міністерство культури УРСР сповістило театр про заборону спектаклю, але Міністерство культури СРСР дало свою згоду на екранізацію п’єси на «Мосфільмі».

1928 року у Берліні, на обіді у колишнього великого поміщика, володаря Асканії-Нової барона Фальц-Файна, Скоропадський зустрівся з Габсбурґом-Вишиваним, але світська розмова не сприяла поновленню відносин двох претендентів на булаву. Не склалось у Вишиваного відновити союз і з Полтавцем-Остряницею.

У 1930-х роках гетьманський рух перебував у кризі. У гетьманців та унрівців, вільних козаків Полтавця з’явився сильний конкурент — Організація українських націоналістів (ОУН), створена «давніми знайомими» Павла Петровича, яких своїм наказом він підняв у чин полковників: Євген Коновалець та Андрій Мельник. Ці діячі не визнавали за гетьманом ніякого впливу і ставили за мету ліквідувати українські емігрантські об’єднання як конкуруючі «фірми». Сила ОУН була у чіткій програмі, авторитарній партійній структурі, що мала розгалужену підпільну мережу в Західній Україні. До ОУН потягнулася патріотично налаштована молодь, офіцери та вояки колишніх українських армій УГА, УНР…

Якраз тоді від гетьманців відійшов їхній головний ідеолог В’ячеслав Липинський. Він вийшов з гетьманського «Союзу» з гучним скандалом.

Липинський твердив, що у січні 1929 року Скоропадський, таємно від Липинського (не зважаючи на домовленість, що він нічого не буде робити без відома Липинського), поїхав до Будапешта і підписав там політичний акт від імені Української Держави з тодішнім мадярським прем’єром Іштваном Талекі, в якому він як «гетьман всієї України» зрікся Закарпаття (Підкарпатської Русі) на користь Угорщини, що таким чином Павло Петрович, «продаючи Україну», розраховував таємно отримати від угорського уряду великі виплати на свій рахунок протягом 3 років, але нічого не отримав. Липинський, викриваючи «угорську авантюру» Скоропадського, написав листа до голови гетьманської «Січі» в Америці, в якій було багато закарпатців.

У той же час гетьманці писали, що 1939 року, коли угорські війська почали окуповувати Карпатську Україну (незалежну державу, що постала після розвалу Чехословаччини), «гетьман виступив у її оборону».

Так воно було, як писав Липинський, чи це було результатом «білої гарячки», його поганого характеру, не відомо… гетьман твердив, що вже тоді автор листа був «душевно хворий», факти його хвороби підтверджуються і з інших джерел. От що писав Липинський, згадуючи атмосферу останніх років співпраці з Павлом Петровичем: «Рабство, лакейство, політичне шахрайство, перфідії, трусливість і дурне славолюбство». Липинський твердить, що гетьманський рух перетворився на «персональне підприємство політичного спекулянта» Скоропадського, що «…такий монархізм буде найгіршою формою правління, яку тільки Україна буде мати».