Г’ю Лофтінґ - Поштове відділення Лікаря Дуліттла. Королівська пошта Фантіппо

Цього разу офіцери вибухнули реготом, вони плескали себе по чолу з виглядом знавців, показуючи, що вважають Лікаря божевільним. А Капітан, подумавши, що з нього роблять дурня, спалахнув люттю й уже був готовий знову заарештувати Лікаря.

Але офіцер, другий за старшинством у команді, шепнув йому на вухо:

– Чому б не взяти цього хлопця з собою й не дати йому спробувати, сер? Ми ж і так тримали курс на північ. Пригадую, я щось чув, коли служив у прибережному флоті, про одного дивака у західних графствах, який мав якусь дивну владу над звірами і птахами. Я не сумніваюся, що це він. Дуліттл його звали. Виглядає він цілком незагрозливо. Є шанс, що він зможе нам допомогти. Тубільці явно йому довіряють, а то б ця жінка з ним не попливла, ви ж знаєте, як вони бояться виходити в море з білою людиною.

Після хвилинних роздумів Капітан знову повернувся до Лікаря.

– Як на мене, то ви говорите як стовідсотковий божевільний, мій друже. Але якщо ви спроможні навести мене на слід работорговця Джиммі Боунза, то мені байдуже, які засоби ви для цього застосуєте. Як тільки почне світати, ми вирушаємо. Але якщо це ви просто так розважаєтеся за рахунок Військового флоту Її Величності, то попереджаю: це буде найгіршою помилкою, яку ви зробили за все своє життя. Ну, а тепер ідіть і засвітіть сигнальні вогні на цьому своєму ковчезі і передайте свині, що якщо вона дозволить їм згаснути, то з неї приготують скибочки бекону на обід для моїх офіцерів.

Лікареві довелося під веселий сміх і жарти команди перелазити через борт і перебиратися на свій вітрильник, щоб запалити вогні. Однак наступного ранку, коли він повернувся на військове судно і приблизно тисяча ластівок прилетіло разом із ним, офіцери Військового флоту Її Величності вже не були такі охочі з нього кепкувати.

Сонце саме почало підніматися вдалині над берегом Африки, і це був такий прекрасний ранок, який тільки можна собі побажати.

Стрімкокрил за ніч узгодив усі плани з Лікарем. І задовго до того, як великий крейсер підняв свій якір і, розвернувшись, ліг на курс, уславлений ватажок ластівок був уже на багато миль попереду із цілим загоном найвправніших розвідників, обстежуючи затоки й вивчаючи усі берегові заглибини, де б могли переховуватися работорговці.

Стрімкий домовився з Лікарем щодо системи повітряного телеграфу, яку мали організувати ластівки. І як тільки мільйони маленьких пташок розтягнулися в лінію вздовж узбережжя, так що усе небо було поцятковано ними, аж доки сягало око, вони почали передавати звістки про те, як іде пошук, висвистуючи їх одна одній по всьому ланцюжку від передових розвідників і аж до Лікаря на військовому кораблі.

І десь близько полудня прийшло повідомлення, що корабель Боунза було помічено за довгим високим мисом. Треба бути дуже обережним, говорилось у донесенні, бо судно работорговців перебуває в повній готовності зірватися з місця за одну мить. Вони зійшли на берег, тільки щоб набрати води, і виставили навкруги дозорців, які мають дати сигнал негайно повертатися в разі необхідності.

Пташки розтягнулися вздовж узбережжя

Коли Лікар повідомив це Капітанові, військовий корабель змінив курс і ще більше притисся до берега, щоб довгий мис його прикривав. Усіх моряків попередили, щоб вони поводилися дуже тихо, так щоб крейсер міг застати работорговців зненацька.

Потім Капітан, очікуючи, що работорговці чинитимуть спротив, наказав також приготувати зброю до бою. І якраз коли вони вже збиралися огинати мис, якийсь дурнуватий матрос ненароком вистрілив зі своєї рушниці.

– Ба-бах! – постріл прокотився, відлунюючи, над поверхнею мовчазного моря, як розсерджений грім.

І негайно ж по ластівчиному телеграфу прийшло повідомлення, що работорговці вже попереджені й утікають. І, звичайно ж, коли військовий корабель нарешті виплив з-за мису, то тільки й устиг побачили, як судно работорговців виходить у відкрите море, маючи фору в добрий десяток миль.

А потім почалися найнапруженіші морські перегони. Була вже друга година пополудні, і залишалося не так уже й багато часу до темноти.

Капітан (після того, як добряче вилаяв дурного стрільця, який випадково натис на спусковий гачок рушниці) збагнув, що якщо він не наздожене работорговця до ночі, то може втратити його назовсім. Бо Джим Боунз був вельми хитрим і спритним негідником і знав Західний берег Африки (його й досі інколи називають Берегом рабів) як свої п’ять пальців. З настанням темноти, пливучи без вогнів, він легко зможе знайти якусь бухточку чи закуток, аби там заховатися, або ж розвернутися назад і до ранку бути вже за багато миль звідси.