Г’ю Лофтінґ - Поштове відділення Лікаря Дуліттла. Королівська пошта Фантіппо

– Добривечір, – промовив Лікар увічливо. – Гарна погода сьогодні, чи не так?

Капітан підступив і потрусив кулаком перед його обличчям.

– Це ви власник отого Ноєва ковчега? – загорлав він, показуючи на вітрильник поряд зі своїм кораблем.

– Е-е-е… так… тимчасово, – відповів Лікар. – А що таке?

– Ну тоді чи не були б ви такі ласкаві, – прогарчав Капітан, обличчя якого було спотворене від люті, – і пояснити мені, що ви в дідька мали на увазі, залишаючи своє старе корито темної ночі без жодних вогнів? Що ви за моряк такий? Я на найновішому крейсері Її Величності шукаю Джиммі Боунза, торговця рабами, я полюю за ним уже цілі тижні. І так, наче мені мало було цього диявольськи складного узбережжя, я врізаюся в посудину, що стоїть на якорі без вогнів. На щастя, я йшов повільно, подаючи звукові сигнали, а то б ми всі могли піти на дно. Я кричав вашому кораблю, але відповіді не отримав. Тоді я спустився на його палубу з пістолетами напоготові, бо подумав, що це може бути работорговець, який намагається мене надурити. Я облазив увесь корабель, але не зустрів ні душі. Нарешті в каюті я знайшов свиню – вона спала в кріслі ! Ви завжди залишаєте своє судно на свиню й наказуєте їй спати? Якщо ви власник корабля, то чому вас на ньому немає? Де вас носило?

– Де вас носило?

– Я плавав на каное з цією леді, – відповів Лікар і підбадьорливо усміхнувся Зузані, яка знову починала хлипати.

– Плавав на каное з леді! – прошипів Капітан. – Та я…

– Так, – підтвердив Лікар. – Дозвольте представити. Це Зузана. А це Капітан…. е-е-е…

Але Капітан перервав його й підкликав моряка, що стояв неподалік.

– Я навчу вас, як залишати Ноєв ковчег ня якорі у відкритому морі, щоб у нього врізалися кораблі військового флоту, мій дорогий морський ловеласе! Ви гадаєте, що правила навігації це вам жарти? Ось, – він повернувся до моряка, який підійшов за його наказом, – каптенармусе, посадіть цього добродія під арешт.

– Слухаюся, сер, – гаркнув каптенармус. І Лікар не зчувся, як на його зап’ястях міцно заклацнулися кайданки.

– Але ця леді потрапила в біду, – вигукнув Джон Дуліттл. – Я так поспішав, що повністю забув про корабельні вогні. Насправді ще й не було темно, коли я залишив корабель.

– Відведіть його вниз! – гаркнув Капітан. – Відведіть його вниз, поки я його не вбив.

І каптенармус потягнув бідолашного Лікаря до трапу, який вів кудись на нижні палуби. Та на початку сходів той схопився за поручень і завис на ньому достатньо довго, щоб крикнути Капітанові:

– Я міг би сказати вам, де знайти Джиммі Боунза, якби захотів.

– Що таке? – прохрипів Капітан. – Гей, тягніть його назад! Так що ви там сказали?

– Я сказав, – пробурмотів Лікар, витягаючи хусточку й видуваючи носа скутими руками, – що міг би сказати вам, де знайти Джиммі Боунза, – якби захотів.

– Джиммі Боунза, работорговця? – перепитав Капітан. – Саме на пошуки цього типа мене й вирядив Уряд. Де він?

– Моя пам’ять працює не дуже добре, коли в мене зв’язані руки, – відказав спокійно Лікар, кивнувши на кайданки. – Можливо, якщо ви знімете ці штуки, то я щось і згадаю.

– О, даруйте мені, – похопився Капітан, його манери негайно помінялися. – Каптенармусе, звільніть заарештованого.

– Слухаюся, сер, – відповів моряк, зняв наручники з Лікаревих зап’ясть і повернувся, щоб іти.

– О, до речі, – гукнув Капітан йому в спину, – принесіть на палубу стілець. Можливо, наш гість утомився.

Тоді Джон Дуліттл розповів Капітанові все про історію Зузани та її нещастя. І всі офіцери на кораблі зібралися навколо і слухали.

– І я не маю жодних сумнівів, – закінчив Лікар, – що работорговцем, який тримає в полоні чоловіка цієї жінки, є ніхто інший, як Джиммі Боунз, якого ви шукаєте.

– Безумовно, – погодився Капітан. – Я знаю, що він десь тут поблизу цього узбережжя. Але де він тепер? Цю рибу піймати дуже важко.

– Він пішов на північ, – сказав Лікар. – Але ваш корабель швидкий і зможе наздогнати його. Якщо він заховається у якійсь із цих бухт чи заток, то тут у мене є кілька пташок, які в змозі, щойно розсвіте, знайти його й сказати нам, де він є.

Капітан спантеличено поглянув на лиця своїх офіцерів, які всі посміхалися, не ймучи віри.

– Що ви маєте на увазі – кілька пташок? – запитав Капітан. – Голуби, натреновані канарки чи ще щось?

– Ні, – відповів Лікар. – Я маю на увазі ластівок, які повертаються в Англію на літо. Вони ласкаво запропонували мені провести мій корабель додому. Це все мої друзі, розумієте?