Г’ю Лофтінг - Поштове відділення Лікаря Дуллітла. Бюро погоди

Прив’язавши каное, вони піднялися на плавучу пошту й усілися обідати за столом на кухні.

– Ну то що, – сказав Лікар мартинові, щойно вони зайняли свої місця, – ось ти говорив про тумани. А що ви самі робите, коли стоїть така погода? Я маю на увазі, ви ж нічого не можете бачити в тумані так само, як і моряки. Чи можете?

– Ні, – підтвердив мартин, – бачити ми справді нічого не можемо. Але ж Боже мій! Якби ми були такими безпорадними в тумані, як моряки, ми б постійно збивалися б з путі. От що ми робимо, коли летимо в якесь конкретне місце і нариваємося на туман, ми просто летимо понад ним, там нагорі повітря чисте й прозоре. І тоді знаходимо дорогу, як і завжди.

– Розумію, – кивнув головою Лікар. – А як зі штормами: що ви робите, аби вберегтися під час шторму?

– Ну, звичайно, під час шторму, сильного шторму, навіть морські птахи не завжди можуть летіти куди хочуть. Ми, мартини, ніколи не намагаємося прорватися наперекір справжній бурі. Буревісники інколи ризикують, а ми ні. Це занадто виснажливо, і навіть якщо ти можеш час від часу спуститися на воду й пливти, то це все одно небезпечна гра. Ми ж летимо разом зі штормом, просто даємо йому нести нас, куди йому заманеться. А потім, коли вітер ущухає, повертаємося й продовжуємо свою подорож.

– Але ж це відбирає багато часу, чи не так? – уточнив Лікар.

– Ясно, що так, – погодився мартин, – трошки часу ти втрачаєш. Але, знаєте, ми дуже рідко дозволяємо штормові заскочити нас зненацька.

– Як це? Що ти маєш на увазі? – здивувався Джон Дуліттл.

– Ми наперед знаємо, де шторм, іще до того, як налетимо на нього. Тож просто обходимо його стороною. Жоден досвідчений морський птах ніколи вам не влетить стрімголов у сильний шторм.

– Але ж звідки ви знаєте, де знаходиться шторм? – запитав Лікар.

– Ну, – розпочав мартин, – я гадаю, що у нас, птахів, є дві великі переваги над моряками, для того щоб визначати, коли й де очікувати негоди, – це наш гострий зір і досвід. По-перше, ми завжди можемо піднятися високо в небо й оглянути поверхню моря на віддалі в п’ятдесят-шістдесят миль. І якщо помічаємо, що наближається буря, можемо розвернутися й втекти від неї. А ми здатні розвинути більшу швидкість, ніж будь-коли досягав і найшвидший ураган. А потім є ще одна річ – наш досвід значно багатший, ніж у моряків. Моряки, бідолашні йолопи, гадають, що вони знають море, бо вони проводять на ньому все життя. Проте це не так, повірте мені, зовсім не так! Половину часу вони проводять у каютах, іще частину – на березі, і дуже багато часу марнують уві сні. Але й коли вони на палубі, то зовсім не завжди дивляться на море. Вони возяться з канатами, і квачами для фарбування, і швабрами, і кошиками. Дуже рідко можна побачити моряка, який дивиться на море.

– Можу собі тільки уявити, як вони від цього втомлюються, бідні хлопці! – промурмотів Лікар.

– Можливо. Та зрештою, якщо ти хочеш бути гарним моряком, то море має значення, чи не так? Це та річ, за якою ти мусиш спостерігати – щоб учитися. Ну а ми, морські птахи, проводимо практично все своє життя – день і ніч, весну, літо, осінь і зиму, – дивлячись на море. А що в результаті? – запитав мартин, беручи свіжий бутерброд з таці, яку піднесла йому Чап-Чап. – А в результаті те, що ми таки знаємо море! Лікарю, якби ви посадили мене в невеликий ящик без віконець і вивезли на середину якого самі захочете океану, а потім би відкрили ящик і дали мені подивитися на море, навіть якби в полі зору не було й натяку на суходіл, – я б зміг сказати вам, який це океан і, з точністю мало не до милі, в якій його частині ми знаходимося.

– Чудово! – вигукнув Лікар. – А як ти про це дізнаєшся?

– З його кольору, з маленьких часточок, які плавають на його поверхні, з видів риб та морських істот, що мешкають у ньому, з того, як брижаться дрібні брижі і хвилюються великі хвилі, з його запаху, з його смаку й солоності і ще з добрих двох сотень інших ознак. Але, повірте, у більшості випадків, не завжди, а в більшості випадків, я зможу вам сказати, де ми знаходимося, навіть із заплющеними очима відразу ж, як вийду з ящика. Просто з того, як вітер обвіває моя пір’я.

– Святі небеса! – вигукнув Лікар. – Та що ти говориш!

– Це головна проблема моряків, Лікарю. Вони не знають вітрів так, як мусили б знати. Вони можуть відрізнити північно-східний вітер від західного вітру. І сильний від слабкого. І на цьому все. Проте якщо ти більшість свого життя провів так, як його проводимо ми, літаючи поміж вітрами, використовуючи їх, щоб піднятися вгору, спікірувати вниз, щоб ширяти на них, тоді ти розумієш, що вітер – це набагато більше, ніж його напрямок і сила. Як часто він дме вгору чи вниз, як часто він набирає снаги чи втрачає її – усе це ти знатимеш, якщо опануєш науку вітрів, у повному обсязі.