Г’ю Лофтінг - Поштове відділення Лікаря Дуллітла. Бюро погоди

Тимчасом Чап-Чап стояла внизу біля дверей і дивилася понад морем на щогловий ліхтар корабля, який, після короткої затримки, тепер знову йшов прямо на скелі. У кожен момент вона чекала, що потужний промінь лампи маяка освітить море, як тільки Лікар запалить її, щоб попередити моряків про загрозу. Та замість цього вона почула переляканий голос Лікаря, який кликав з верху сходів:

– Чап-Чап! Чап-Чап! Я не можу засвітити її. Ми забули взяти сірники!

– А куди ви поділи свої сірники, Лікарю? – відгукнулася Чап-Чап. – Вони завжди лежали у вас у пальті.

– Я полишив їх поряд зі своєю люлькою на столі, – долинув Лікарів голос з верху темних сходів. – Але сірники мають бути тут десь у маяку. Ми мусимо їх знайти.

– А який у нас шанс це зробити? – прокричала Чап-Чап. – Тут тьма чорна-чорнюща. А корабель наближається з кожною хвилиною.

– Пошукай у кишенях чоловіка, – відгукнувся Джон Дуліттл. – Швидше!

За хвилину Чап-Чап пройшлася по всіх кишенях чоловіка, що нерухомо лежав на підлозі.

– Нема в нього ніяких сірників, – закричала вона. – Жодного!

– Не з нашим щастям! – прошепотів Джон Дуліттл.

А потім у маяку запанувала тиша, поки Лікар нагорі, а Чап-Чап унизу зажурено думали про корабель, який пливе назустріч катастрофі через те, що в них не знайшлося сірників.

Та раптом посеред чорної німоти зазвучав тоненький, солодкий голосок, що виспівував десь недалеко.

– Чап-Чап! – вигукнув Лікар пошепки. – Ти це чуєш? Канарка! Десь тут співає канарка! Скоріш за все в клітці на кухні маяка!

А вже через секунду він стрибав униз по сходах.

– Бігом! – кричав він. – Нам треба знайти кухню. Ця канарка має знати, де тут тримають сірники. Шукай кухню!

Потім вони обоє, постійно спотикаючись у темноті й обмацуючи стіни, натрапили нарешті на низенькі двері, відчинили їх і полетіли вперед головою вниз по короткому східцевому прольоту, який вів на кухню. Це була маленька підземна кімната, щось схоже на підвал, вирізаний прямо в скелі, на якій стояв маяк. Якщо тут і горів був якийсь вогонь у каміні чи в печі, то він вже давно згас, бо темрява тут була такою ж непроглядною, як і де-інде. Та щойно відчинилися двері, трелі співочої пташки зазвучали голосніше.

– Скажи, – озвався Джон Дуліттл мовою канарок, – де тут сірники? Скоріше!

– О, нарешті ви прийшли, – защебетав високий, тоненький, чемний голосок. – Ви б не могли вкрити накидкою мою клітку? Тут такий протяг, що я не можу заснути. Уже з полудня до мене ніхто не заходив. Я не знаю, що трапилося з доглядачем. Він завжди накриває мою клітку після чаю. Але сьогодні мене взагалі не вкрили, тож я продовжила співати. Ви знайдете моє покривальце отам зверху на…

– Сірники! Сірники! Де сірники? – заволала Чап-Чап. – Ліхтар не світить, у небезпеці корабель! Де тут лежать сірники?

– На камінній поличці поряд із коробкою для молотого перцю, – відповіла канарка. – Підійдіть сюди до моєї клітки і помацайте з лівого боку і вище, і ваша рука натрапить якраз на них.

Лікар кинувся через усе приміщення, перекинувши по дорозі стільця, і почав нишпорити уздовж стінки. Його рука торкнулася кута кам’яної полиці, і наступної миті Чап-Чап шумно зітхнула з полегшенням, бо почула веселе торохкотіння сірників у коробочці – це лікар намагався запалити світло.

– Візьміть свічку, вона на столі… отам… погляньте… зразу за вами, – підказала канарка, коли сірник ледь освітив кухню.

Тремтячими пальцями Лікар запалив свічку. Потім, прикривши вогник рукою, він вискочив із кімнати й помчав угору по сходах.

– Нарешті! – промурмотів він. – Сподіваймося, ще не занадто пізно!

Збігши вгору по кухонних сходах, Лікар натрапив на мартина, що саме заходив усередину маяка з двома своїми товаришами.

– Лікарю, – вигукнув мартин, – ми затримували корабель, скільки могли. Але ці дурні моряки, не розуміючи, що ми намагаємося їх врятувати, почали поливати нас зі шлангів, і ми були змушені відступити. Тепер корабель страшенно близько.

Без жодного слова Лікар побіг по гвинтових сходах вежі. Витóк за витком він мчав угору, так що у нього аж в голові запаморочилося і він мало не падав з ніг.

Нарешті Джон Дуліттл дістався камери на самому верху, де знаходилася велика скляна лампа, він поставив на підлогу свою свічку, чиркнув відразу двома сірниками й, узявши по одному в кожну руку, підпалив великого ґнота з обох сторін.

Тим часом Чап-Чап знову вийшла надвір і спостерігала, як наближається корабель. І коли нарешті сильне світло від потужної лампи з верху вежі несподівано освітило морську поверхню, то стало видно, що ніс вітрильника знаходиться не більше як у ста ярдах від скелястого берега мису!