Г’ю Лофтінг - Поштове відділення Лікаря Дуллітла. Бюро погоди

Сплеснувши крилами, Чап-Чап випурхнула прямо через відчинене вікно й полетіла в ніч, а Лікар тимчасом схопив свій невеличкий чорний медичний саквояж і, гукнувши мартинові, щоб той летів за ним, побіг на інший бік понтону, відв’язав каное й заскочив у нього. Потім відштовхнувся, обплив Нічию Землю й щодуху повеслував до мису Стівена, що видавався в море.

На півдорозі до довгого пасма суші, що врізалося в похмурий океан, Лікареве каное перестріла Чап-Чап, хоча як вона знайшла його в такому мороці, орієнтуючись тільки на плескіт весел, знає один Господь Бог.

– Лікарю, – повідомила вона, – якщо навіть доглядач маяка і знаходиться всередині, то він має бути хворим чи іще щось. Я барабанила у вікна, але ніхто не відгукнувся.

– О Господи! – прошепотів Лікар, веслуючи так гарячково, як ніколи. – Хотів би я знати, що ж там могло трапитися?

– Проте це ще не найгірша новина, – продовжила Чап-Чап. – По той бік мису – ви не можете цього побачити звідси – там видно сигнальний вогонь великого вітрильника, який іде на південь, тобто прямо на скелі. Вони не бачать маяка й не здогадуються, в якій вони небезпеці.

– Боже мій! – простогнав Лікар і мало не поламав весла, спінюючи воду за кормою, аби тільки каное рухалося швидше.

– Наскільки далеко зараз корабель від скель? – спитав мартин.

– Десь за милю, я б сказала, – відповіла Чап-Чап. – Але це великий корабель, судячи з того, як високо знаходиться сигнальний вогонь на щоглі, так що досить скоро він налетить на мис.

– Продовжуйте пливти прямо, Лікарю, – кинув мартин. – Я лечу, щоб привести сюди своїх друзів.

І мартин розправив крила й помчав у напрямку берега, вигукуючи ті ж крики, які Лікар чув через вікно поштового відділення.

Джон Дуліттл поняття не мав, що йому робити. Сам мартин теж був зовсім не певний, що встигне вчасно, аби успішно здійснити той план, який він задумав. Та незабаром, на його радість, морський птах почув, що на його кличі приходять відповіді зі скелястого берега, прихованого в темряві. І зовсім скоро сотні його братів-мартинів вже кружили навколо нього в нічному небі.

Мартини кидалися керманичеві в обличчя

І тоді він повів їх до великого корабля, який спокійно йшов під парусами вперед прямо на скелі й загибель. А там, метнувшись прямо туди, де керманич тримав ручки штурвала і стежив за компасом, стрілка якого коливалася у світлі невеликого тьмяного ліхтаря, мартини почали кидатися керманичеві в обличчя й затуляти компас, так щоб він був не в змозі керувати кораблем.

Рульовий, відбиваючись від птахів, почав горлати про допомогу, бо він не нічого бачить і не може управляти судном. Тоді офіцери й матроси кинулися йому на поміч і намагалися відігнати птиць.

Тим часом Лікар, у своєму каное, досяг вістря мису Стівена, зістрибнув на берег й почав дряпатися вгору по скелі туди, де висока вежа маяка здіймалася над чорним, неосвітленим морем. Нишпорячи навпомацки, він знайшов двері й став грюкати в них і гукати, щоб його впустили. Та ніхто йому не відповів. А Чап-Чап прошепотіла хриплим голосом, що світло корабля стало ще ближчим, менше ніж за пів милі від скель.

Тоді Лікар відійшов назад, розбігся і всією масою свого тіла кинувся на двері. Проте дверні петлі й замок були зроблені так, щоб витримувати удари моря, тож вони піддалися не більше, ніж якби це була муха.

Нарешті з лютим ревом Лікар вхопив з землі каменюку завбільшки зі стілець і з усієї своєї сили вдарив нею по дверному замку. Двері з ляскотом розчахнулися навстіж, і Лікар кинувся всередину.

А на кораблі моряки все ще боролися з птахами. Капітан, побачивши, що ніякий керманич не зміг би управляти кораблем, якщо тисячі крил мерехтять у нього перед очима, віддав наказ зупинити корабель на деякий час і дістати шланги. І тоді потужний струмінь води був спрямований на мартинів навколо рульового, так що вони більше не могли прорватися до нього. Корабель знову почав просуватися вперед і ще більше наблизився до мису.

Усередині маяка темрява виявилася ще непрогляднішою. З витягнутими перед собою руками Лікар поспішив уперед і перше, що він зробив, – це спіткнувся об чоловіка, який лежав на підлозі зовсім недалеко від дверей. Не затримуючись, аби подивитися, що з ним сталося, Лікар перескочив через тіло і почав навпомацки підніматися по гвинтових сходах вежі, яка вела до великої лампи нагорі.