Г’ю Лофтінг - Поштове відділення Лікаря Дуліттла. Останнє розпорядження Генерального Поштмейстера

– Мерзотник! – прохрипів Лікар й наліг на весла з усіх сил. – Сподіваймося, що він не відпливе, поки ми досягнемо Фантіппо.

Уже почав займатися світанок, коли вони нарешті побачили на обрії корабель, який їм був потрібен. Це зробило непомітне наближення до шхуни надзвичайно складним завданням. Тож лікар мусив обпливти навкруг усього острова Нічиєї Землі, так щоб підійти до судна з іншого боку, де йому не треба було перетинати таку широку смугу відкритого моря.

Веслуючи дуже, дуже тихенько, йому вдалося підвести каное прямо під ніс корабля. Потім, прив’язавши свого власного човна, так щоб його не віднесло в море, Лікар видряпався вгору по якірному ланцюгові шхуни і, працюючи руками й колінами, переліз через борт на палубу корабля.

Ще не розсвіло повністю, і можна було бачити світло від лампи, яке блідо підсвічувало сходи, що вели вниз до каюти. Лікар прослизнув уперед, немов тінь, навшпиньки спустився по трапу і зазирнув у прочинені двері.

Зизоокий Вілкінз усе ще сидів за столом, як це й описала Чап-Чап, і підраховував перлини. Два інших чоловіки спали на лавах попід стінами каюти. Лікар навстіж розчинив двері й застрибнув усередину. Вілкінз моментально підскочив з-за столу, вихопив пістолет з кобури на поясі й націлив його Лікареві в голову.

– Підійдеш хоч на дюйм, і ти труп! – прогарчав він.

Лікар на мить відсахнувся, поглянув на дуло пістолета, не знаючи, що робити далі. Вілкінз, ні на секунду не відводячи очей від Лікаря, лівою рукою закрив шкатулку з перлинами і засунув її в кишеню.

Вілкінз націлив пістолет Лікареві в голову

Однак, поки він це робив, Чап-Чап прослизнула під стіл так, що її ніхто не помітив. І несподівано вкусила ловця перлів за ногу своїм сильним дзьобом.

Завивши, Вілкінз зігнувся, щоб відкинути її геть.

– Дійте, Лікарю! – крикнула качка.

І в ту ж мить, коли пістолет опустився, Лікар стрибнув чолов’язі на спину, стиснувши йому шию, обидва з грюкотом упали й покотилися по підлозі каюти.

Зав’язалася запекла боротьба. Знову й знову перекачувалися вони по підлозі, перекидаючи всі речі навколо. Вілкінз намагався вивільнити собі руку з пістолетом, Лікар з усіх сил притискав її до тулуба чолов’яги, Чап-Чап же підстрибувала, і перелітала, і підскакувала, і била крильми, стараючись вкусити ворога за носа, як тільки помічала таку можливість.

Нарешті Джон Дуліттл, котрий як на свій розмір був могутнім борцем, затис ловця перлин залізною хваткою, так що той узагалі не міг поворухнутися. Та саме в ту мить, як Лікар виривав пістолет із рук суперника, один з інших чоловіків прокинувся, розбуджений шумом бійки, вихилився з койки прямо за спиною Лікаря і завдав йому страшного удару пляшкою по голові. Приголомшений, Джон Дуліттл втратив свідомість, звалився на підлогу безформною масою й залишився лежати непорушно.

А потім усі троє чоловіків накинулися на нього з мотузками. За хвилину Лікареві руки й ноги були зв’язані, й боротьба закінчилася.

Коли Лікар прийшов до тями, то побачив, що лежить на дні власного каное, а Чап-Чап тягне за мотузку, що зв’язувала його зап’ястя, аби їх звільнити.

– А де Вілкінз? – запитав він, ще й досі як слід не прочумавшись.

– Щез, – сказала Чап-Чап, – і перлини із ним! Який лайдак! Як тільки вони скинули вас у каное, то витягли якір, підняли вітрило і дали драла. Вони страшенно квапилися й весь час оглядали море через підзорну трубу та говорили про кутери митників. Підозрюю, що уряд оголосив їх у розшук за цілу купу злочинів. Я ніколи в житті не бачила чоловічу компанію більш кримінального вигляду. Ну от, мотузки на ваших руках я розв’язала, решту краще зробіть самі. Голова сильно болить?

– Так, усе ще трохи гуде, – відповів Лікар, працюючи над вузлом на своїх щиколотках. – Але зараз я вже буду в порядку.

Незабаром, коли він скинув мотузку, що зв’язувала його ноги, Джон Дуліттл підвівся й оглянув океан. І там, на самому обрії, він ще міг розрізнити вітрила Вілкінзової шхуни, яка зникала з виду на східному напрямку.

– Бандит! – тільки й процідив він крізь зчеплені зуби.

Розчаровані й зажурені, Чап-Чап і Лікар спрямували каное назад до берега.

– Я, мабуть, трохи побуду в поштовому відділенні перед тим як повернутися в країну Вождя Ням-Няма, – сказав Лікар. – Я вже нічого не можу зробити, щоб повернути перлини, я так розумію. Але хочу переконатися, що все решта в порядку.