Г’ю Лофтінг - Поштове відділення Лікаря Дуліттла. Останнє розпорядження Генерального Поштмейстера

Але поки Лікар промовляв ці слова, то помітив, як якась тінь впала на бюро, біля якого він стояв. Він підвів погляд. У віконце для довідок зазирало найпотворніше чоловіче обличчя, яке він тільки бачив у житті, незнайомець вирячився на прекрасні перлини, які все ще лежали на Лікаревій долоні.

І Лікар з несподіванки й досади уперше за весь час своєї поштарської кар’єри забув про ввічливість.

– Чого тобі треба? – кинув він, засовуючи перли у кишеню.

– Я хочу переказати гроші, десять шилінгів, – відповів незнайомець. – Мені треба надіслати гроші своїй хворій жінці.

Лікар оформив поштовий переказ й узяв гроші, які чоловік подав через віконце.

– Ось, будь ласка, – сказав він.

Потім чолов’яга залишив поштове відділення, а Лікар провів його поглядом.

– Досить-таки неприємний вигляд у цього клієнта, чи не так? – звернувся він до Чап-Чап.

– Вигляд справді не дуже, – відгукнулася качка. – Нічого дивного, що його дружина хворіє, якщо в її чоловіка така фізіономія, яке оце.

– Цікаво, хто він такий, – промовив Джон Дуліттл. – Не так і часто у нас тут з’являються білі люди. Не дуже мені подобається його зовнішній вигляд.

Наступного дня перлини сховали в ту ж саму упаковку, в якій вони й прибули, Лікар написав листа, в якому розтлумачив качці-широконісці, чим насправді є її «гальки», і посилку було надіслано рекомендованою поштою на Харматтанські скелі.

Птахом, якому доручили доправити пакуночок, виявився один із тих дроздів, які доставили брюссельську капусту з Англії. Ці птахи все ще залишалися десь по сусідству. І хоча дрізд був трошки замалою птичкою, щоб переносити посилки, але пакуночок був дуже невеличким, та й Лікареві більше нікого було послати. Отож, пояснивши дроздові, що за рекомендованою поштою листоноша повинен слідкувати особливо пильно, Лікар відправив його в дорогу.

А потім вирушив у гості до Короля, як це робив дуже часто. І під час бесіди Джон Дуліттл запитав у Його Величності, чи не знає він, ким би міг бути цей білий чужинець, який переказав гроші з поштового відділення.

Вислухавши детальний опис косоокого й потворного обличчя чолов’яги, Король відповів, що так, він знає його дуже добре. Це ловець перлин, який більшість часу проводить у Тихому океані, де цей промисел був більш поширеним. Проте, додав Король, він частенько нишпорить і в наших краях, де прославився як закінчений негідник, що піде на все заради грошей. Джек Вілкінз його звати.

Лікар, почувши це, порадів, що вже відправив рожеві перлини їхній власниці надійною рекомендованою поштою. Потім він повідомив Королю, що сподівається найближчим часом узяти відпустку, бо вже запрацювався і йому необхідний відпочинок. Король поцікавився, чи він планує кудись поїхати, а Лікар відповів, що хоче відправитися в тижневу подорож на каное вздовж узбережжя аж до Харматтанських скель.

– Чудово, – сказав Його Величність, – якщо ти їдеш у тому напрямкові, то можеш там провідати мого старого друга – Вождя Ням-Няма. Він править тамтешньою країною і самими Харматтанськими скелями. Він і його народ страшенно бідні, ніде правди діти. Але, якщо чесно, я певен, він тобі сподобається.

– Гаразд, – погодився Лікар, – я завітаю до нього й передам від вас привіт.

Наступного дня, залишивши Стрімкого, Чипсайда й Джипа керувати поштовим відділенням, Лікар сів у каное разом із Чап-Чап і вирушив на відпочинок. Випливаючи у море, він помітив шхуну – судно Джека Вілкінза, мисливця за перлами, яке стояло на якорі біля входу в гавань Фантіппо.

Надвечір Лікар прибув у невеличке поселення з солом’яних хижок – селище Вождя Ням-Няма. Вождь прийняв Лікаря гостинно, коли той повідомив, що прибув за рекомендацією короля Коко. Він пересвідчився, разом із тим, що країна, якою правив Вождь, і справді була страшенно злиденною. Протягом останніх років його могутні сусіди з усіх боків йшли війною на старого Вождя і відбирали в нього найкращі для сільського господарства землі, через що тепер весь його народ змушений був тулитися на вузенькій стрічці кам’янистого берега, на якому можна було виростити зовсім убогі врожаї. Лікаря особливо вразило те, якими худющими були курчата, що копирсалися в землі на вулицях селища. Вони нагадали йому старих замучених коней, які в містах тягають екіпажі.

Вони нагадали йому старих замучених візницьких коней