Ено Рауд - Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько

— Мої пилиночки! — розчулився Мохобородько. — Мої любесенькі! Ось ви і з’явилися на світ. Ви прийшли, щоб по трапити у найдивовижнішу й варту захоплення штукерію, яка зветься життям. Але мушу відразу ж сказати вам, що ви народилися у тяжку, вельми тяжку пору. Хіба вас вітає радісний щебет? Ох ні, мої золотята, пташину пісню урвали. Чи висиділа б вас мама у верховітті, у гущавині шелестливого листячка? Ох ні, вона мусила це робити в бороді, тому що біда спіткала ліс. Тінисті гаї, чарівні квітучі луки сплюндровані кошачою зграєю…

Цієї миті почувся тріск, але трохи інакший: набагато сильніший, ніж попередні.

— Що це таке? — здивувався Мохобородько. — Адже в гнізді лежало п’ятеро яєчок. І не більше.

Цього разу після потріскування не почулося писку. І, як з кілочка, Мохобородько збагнув, що цей звук долинає звідкіля завгодно, тільки не з бороди. Щось коїлося на узліссі. Так тріскотить суха гілка під ногою.

Мохобородько поглянув у бік лісу.

На нього вирячився великий сірий кіт!

«Он воно що, — подумав Мохобородько, оговтуючись після першого переляку. — Нарешті тут з’явився розбійник. Безумовно, вистежує пташенят і гострить іклиська на бідолашних».

Котове поводження підтвердило небавом Мохобородькове побоювання. Він став підкрадатися спотайна, поповза, як і чинить кіт, підчатовуючи здобич.

Пташка-мама помітила небезпеку. Вона з розпачливим, зляканим криком здійнялася вгору, та вмить опам’яталася і спробувала віднадити кота. Підстрибом дріботіла подалі від гнізда, немічно звісивши крило, буцімто воно покалічене. Проте котисько розгадав її хитрість і не дав себе ошукати. Він байдуже блимнув на пташку і, як раніше, притиснувшись до землі, підкрадався до Мохобородька.

«Навряд чи я спроможен захистити пташенят од цього знавіснілого харцизяки, — злякано думав Мохобородько. — Моє тіло від лежання затерпло, і я геть охляв».

Більше нічого не встиг подумати: бракувало часу — кіт блискавично метнувся вперед, до нього, зелені очі яріли шалено, розчепірені пазурі готові вмить розтерзати пташине гніздо. Мохобородько враз накрив кубельце обома руками і підняв праву ногу, приготувавшись лигнути нападника.

Та раптом кіт кудись запропав. Ну, мовби випарувався та й годі.

— Мов крізь землю провалився, — здивувався Мохобородько. І тут почув жалісне нявчання — воно й справді чулося, як із підземелля.

— Потрапив у пастку! — здогадався Мохобородько. — Пташенята врятовані!

Його серце калатало сильно й схвильовано від невимовної радості.

Пташка-мама хутенько прилетіла на гніздо і заходилася почережно голубити дзьобиком своїх діточок.

— Вони врятовані, — повторив Мохобородько, розчулено споглядаючи це. — Яке щастя!

Враз відчув, який він виснажений. Дихання уповільнилося, а очі поволеньки заплющилися. Втішений Мохобородько ще раз усміхнувся і заснув. І лише крізь сон почув, як прилетів, радісно висвистуючи, птах-тато і як разом із пташкою-мамою підхопили гніздечко й полетіли з ним.

Мохобородько спав міцно-преміцно. Прокинувся тільки тоді, коли, гуркочучи, на галяву заїхав автомобіль, і Півчеревичок з Муфтиком вистрибнули з нього.

— Уявляєш! — засміявся Півчеревичок. — Пташина з гніздом одлетіла, а наш славний Мохобородько, як і раніше, незрушно лежить на своєму посту.

— Я задрімав на хвильку, — пробурмотів Мохобородько і підвівся. — Що нового?

— Ми з Муфтиком здійснили подвиг, — поважно сказав Півчеревичок. — А що ти в цей час поробляв?

— Я не зробив нічого, — скромно мовив Мохобородько, — але один здоровенний котисько стрибнув тут, як пантера. Він зараз сидить у пастці.

— У пастці?! — вигукнув Муфтик.

— Принаймні так мені здається, — додав Мохобородько.

І друзі гуртом подалися до западні. Крізь ялинове гілля вони побачили зажурений кошачий писок.

— Цей харцизяка хотів зруйнувати пташине гніздо, але, на щастя, на його дорозі виявилася пастка, — пояснював Мохобородько. — На превеликий жаль, він не білий, а сірий. Може, ви щось дізналися про Альберта?

Муфтик покрутив головою.

— Ми теж не здибали жодного білого кота, — мовив він і докладно розповів про те, що вони з Півчеревичком учинили і скільки натерпілися.

— Я боюсь, що Альберта немає в лісі, — занепокоївся Мохобородько. — Аби хоч одна кішка блукала десь наоколо, пташки не відважилися б так сміливо забрати гніздечко з моєї бороди. Очевидячки, птах-тато облітав увесь ліс і впевнився, що кошача загроза минула.