Ено Рауд - Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько

— То й що? — запитав Муфтик.

— Чому ж ми раніше не зробили цього? Адже окріп випаровується, чи не так? І коли ти не просто хизувався своїм кип’ятильником, нам випарувати це триклятуще озеро — що рака перервати!

— А навіщо? — здивувався Муфтик.

— Хіба ти не здогадуєшся? — підморгнув Півчеревичок. — Якщо озеро випарується, ми зможемо спокійно проїхати на протилежний берег!

І він так палко розхвалював свій план, що й Муфтик поступово зацікавився ним.

— Що ж, можемо спробувати, — погодився нарешті він. — Якщо тільки ми самі не випаруємося.

— Та не мели, — махнув рукою Півчеревичок. — Парові ванни радять навіть лікарі. Пара корисніша чаю з оленячого моху.

Муфтик не став сперечатися і негайно рушив, а Півчеревичок опустив кип’ятильника через віконце в озеро. Минула година, друга. Збігла й третя.

— Сирки так і забули з’їсти, — урвав тривалу мовчанку Муфтик.

Та замість відповіді Півчеревичок скрикнув:

— Парує!

— Ще й як парує! — Муфтик не повірив власним очам.

Десь через півгодини забулькало всеньке озеро. Води меншало на очах, а над головою заклубочилася чорна хмара. Скоро можна було по дну їхати на другий берег.

— Тепер жени на той бік, — підганяв Півчеревичок.

— Тобі добре казати, — зітхнув Муфтик, — аби я лише знав, де саме той бік!

За густою парою видно на декілька кроків, а об’їджаючи озеро, Муфтик геть втратив здатність орієнтуватися.

— Коли припиниться випаровування, почнеться злива, — сказав Півчеревичок. — Адже ціле озеро не втримається в небі. Та ще до цього на нас кинеться кошача орда, бо розвіється природна запона.

На лихо, Півчеревичкове пророцтво збулося раніше, ніж гадали. Туман над чашею озера несподівано розвіявся, і все довкола осяяло яскраве призахідне сонце. І тут, заціпенівши від страху, Півчеревичок і Муфтик побачили, як у цьому сліпучому світлі на них метнулася озвіріла кошача зграя.

Автомобіль якраз дістався острівця. Звідси до берега зоставалося ще пів-озера.

— Вперед! — вереснув Півчеревичок, і Муфтик щосили натис на акселератор.

Але тут розпочалася злива. Вода, що зібралася в небі, просто зашуміла в озерявину. Об дах машини порошили важкі струмені. І куди не глянь — нуртує каламутна, збурунена вода.

— Вперед! — знову зарепетував Півчеревичок. — Газуй, інакше потонемо!

Фургон вискочив на берег саме тоді, коли кішки досягли острівця. І це була остання можливість, бо вода все прибувала й прибувала в озеро.

— Невже ми порятувалися? — тихо-тихо спитав Муфтик і зупинив автомобіль.

— Врятувалися, — прошепотів Півчеревичок.

Вони вибралися з машини, хитаючись від утоми, й обійнялися під нестримним дощем.

А проливень ущух так само раптово, як і почався. І тепер із острова виразно долинав несамовитий кошачий лемент.

— Кішки на острові, — урочо мовив Півчеревичок. — Ми заманили їх туди, де вони нікому не заподіють зла. І я скажу тобі, Муфтику, що це і є справжній героїчний вчинок!

Дрібнесенька пташка, радісно цвірінькаючи, пролетіла над ними.

«Тепер я тут, — думав Мохобородько, лежачи нерухомо, — образно кажучи, ніби дерево, у вітах якого пташки звили гніздо. От хіба що дерево стоїть, а я мушу лежати. Опріч того, дерево корінням усотує з землі всілякі поживні речовини, необхідні для життя, а в мене ніякісінького коріння, котрим міг би дістати бодай ковток води».

Від тривалого лежання на місці в нього вже нестерпно нив поперек. Він хотів хоч єдиний разочок випростатися, але не смів, бо й найменшим порухом міг би потурбувати пташку-маму. І Мохобородько відчайно подумав:

«Заради чого я мушу отак страждати?»

Але тут, мов у відповідь на його запитання, він зненацька почув тихесеньке потріскування.

Стривожений Мохобородько підвів голову.

Пі-пі-пі-пі-і! — долинув з бороди тонесенький голосочок.

Перше пташеня виборсалося із шкаралупи.

— Ласкаво просимо, моє малятко! — ніжно прошепотів Мохобородько. — Ласкаво просимо сюди, в цей величезний і хитромудрий світ!

Він негайно ж забув про спрагу й голод, про судому в попереку й інші незручності. Почувався майже батьком цього пташати.

Тоді знову почулося потріскування. І нове піпікання. Це проклюнулося друге пташеня. А потому — третє, четверте і п’яте. П’ятеро пташенят. П’ятірко тендітних життів.

Пташка-мати стрибнула на краєчок гнізда, щоб викинути шкаралупи. Вона, здається, вдоволена своїми малятами. Тепер і Мохобородько побачив їх усіх. П’ять пухнастих клубочків водночас жадібно раззявили крихітні дзьобики.