Ено Рауд: Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько

— Повітря! — перекривив Півчеревичок. — Авжеж, повітря! А що нам з самого повітря? Голодна смерть не краще, ніж утопитися, без їжі ми сконаємо напевне, коли на-довше затримаємося тут.

Муфтик був незворушний.

— Не панікуй завчасно, — твердо мовив він. — Сам казав, що в холодильнику є сирки. Підживимося ними, закип’ятимо чаю. Принаймні, його тут матимемо вдосталь.

Згадавши про сирки, Півчеревичок ковтнув слину, а думок про смерть як і не було…

— Адже ми сьогодні ще не снідали, — сказав він. — Один-два сирки не заподіють нам нічого лихого.

Муфтикові теж схотілося їсти, і він підтримав Півчеревичка:

— Перекусімо, друже. У кого повен шлунок, той уранці сміятиметься.

— Як, як? — здивувався Півчеревичок. — Що за «перлини» ти видаєш?

— Перепрошую, — ніяково усміхнувся Муфтик. — Хвилюючись, я безнадійно плутаю всі приказки й прислів’я.

Щоб приховати збентеженість, він став енергійно готуватися до сніданку: відчинив віконце, зачерпнув горщиком прозорої озерної водиці і взяв кип’ятильник.

— Одна заковичка! — підколов Півчеревичок. — Як же ми закип’ятимо чай, адже оця штука діє лише тоді, коли машина їде!

— Справді, — Муфтик отетерів ще більше й почервонів. — Од хвилювання я забув про це. Доведеться спробувати трохи проїхати.

Він сів за кермо і завів мотор.

— Постривай! — сполошився Півчеревичок. — Попереду в озері з головою!

Муфтик ураз отямився і перш за все здав назад, тоді різко розвернувся і неквапно покотив понад берегом. Добре, що дно було майже рівне — машина рухалася без перешкод.

Півчеревичок теж швидко оговтався і тицьнув кип’ятильника в каструлю.

— Може, отак і від кішок втечемо? — мовив він. — Накинемо гак озером і проскочимо на протилежний берег.

Проте кошача зграя запримітила Муфтикові маневри і теж подалася вздовж берега. Ясно, що їх навкруг пальця не обведеш.

Муфтик подивився, як Півчеревичок тримає в руці кип’ятильник, і згадав Мохобородька.

— Скоріше всього, наш бідолашний друг потерпає зараз од спраги й голоду, — зітхнув він. — Адже він зі своїми пташенятами навіть до джерела не піде.

— Зате в нього під боком земна твердь, — одказав на це Півчеревичок. — Ліпше висиджувати пташенят, ніж повсякчас очікувати, що тебе захлеснуть хвилі.

Вода в каструлі закипіла. Муфтик спинив машину, а Півчеревичок поклав на стіл сирки і приготував чашечки. Та не встигли вони й губи вмочити, як їхню увагу привернуло гримкотання, що ставало дедалі гучнішим.

— Вертоліт! — скрикнув Муфтик, визираючи з вікна.

Тепер і Півчеревичок з цікавістю прилип до шибки: над озером поволі летів вогненно-червоний вертоліт.

— Здається, сюди! — зрадів Півчеревичок.

І справді, вертоліт узяв курс на автомашину. По хвилі він завис над нею у повітрі і почав опускатися. Муфтик і Півчеревичок висунулися з вікна.

— Вивчає нас, — вирішив Муфтик.

А вертоліт знизився ще трохи і раптом з нього скинули вниз мотузяну драбину, нижній кінець якої звісився аж до віконця.

— Ого-го! — вмить збагнув Півчеревичок. — Нас хочуть врятувати!

— Так і є, — погодився Муфтик. — Але я, на жаль, не зможу скористатися такою чудовою можливістю. Я тут, у машині, мов капітан на кораблі, а капітан ніколи не полите свого корабля. До того ж у муфті дуже незручно підійматися і звичайними сходами, не кажучи вже про мотузяну драбинку, яка безугавно розгойдується туди-сюди. Прощавай, любий друже! Вклонися Мохобородькові!

— Гм-гм, — знітився Півчеревичок. — Чи не гадаєш ти, що я з тих, хто конче прагне врятувати свою шкуру? Хто без докорів сумління кине свого друга напризволяще? Як що не підеш ти, то зостануся і я. Попри все, у мене таке передчуття, що я можу неумисне гунути у воду — вдруге в своєму житті.

Муфтика дуже розчулило надзвичайно благородне поводження Півчеревичка. Він махнув вертольотові, щоб той летів далі, і запропонував побратимові:

— Давай спокійно вип’ємо по чашечці чаю.

Півчеревичок замисленим поглядом провів вертоліт, який віддалявся, змотуючи мотузяну драбинку, і скрушно зітхнув:

— Ось і нема, — пригнічено зронив він. — Полетів і зоставив нас віч-на-віч із дикими силами природи. Здається, чай тим часом охолов.

— Пусте, — усміхнувся Муфтик. — Занур кип’ятильник в каструлю, а я проїду кілька метрів.

Півчеревичок узяв нагрівача і став, мов укопаний, пиль [???] [можливо, пропущений рядок]

він. — Колись ти хвалився, що міг би цією штукенцією закип’ятити ціле озеро!