Ено Рауд: Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько

Автомобіль неквапно котив вузьким лісовим путівцем, що вів усе далі од галявини. Муфтик зосереджено крутив кермо, пильнував, щоб не врізатися у якесь дерево. А Півчеревичок, який сидів поруч, уважно роззирався довкола. Його погляд нишпорив по кущах, верховіттях — необхідно знайти кішок або хоч якісь ознаки їхньої присутності. Але в око не впадало нічого особливого. Все спокійно. Тишу порушували тільки два вертольоти, що кружляли над лісом.

— Мені страшенно подобаються всілякі дослідні експедиції, — сказав Півчеревичок. — Це так чудово, коли маєш змогу до чогось доскіпуватися.

Тієї миті Муфтик натиснув на гальма, і машина зупинилася.

— На дорозі сліди, — нашорошився він. — А саме вони й варті найретельнішого дослідження.

— Авжеж, — погодився Півчеревичок. — Сліди зостаються здебільшого там, де хтось ступає. Отак переважно воли й з’являються.

Друзі вилізли із фургона й роздивилися сліди, що досить чітко виднілися на піщаній дорозі.

— Кошачі відбитки, — визначив Муфтик.

— І їх тьма-тьмуща, — додав Півчеревичок. — Мені здається, що тут пробігла величезна зграя.

— Я теж такої думки, — замислено кивнув Муфтик. — Окрім того, сліди свіжі.

— Кожен більш-менш досвідчений слідопит зробив би висновок, що кішки ніяк не могли піти далеко, — висловив здогад Півчеревичок.

Скоро вони з’ясували, що сліди ведуть із лісу, трохи — стежкою, а далі знову повертають у хащі на протилежному боці від дороги. Натрапили також на жмутки вовни і шкаралупу пташиного яйця.

— Кішки скубалися через яєчка, — зауважив Муфтик. — Напевне, вони од голоду страшенно розлютилися.

Дійшовши такого висновку, Муфтик із Півчеревичком повернулися в машину і рушили далі.

Лісовий путівець ставав дедалі вужчим та вибоїстішим, так що автомобіль, гуцикаючи, ледве просувався вперед.

— Ти їхав би швидше, — стурбовано кинув Півчеревичок.

— Це просто неможливо, — покрутив головою Муфтик. — На такій дорозі легко вскочити у халепу.

— Воно-то так, — зітхнув Півчеревичок, — але уяви лишень, що буде, коли зараз нас перестрінуть кішки.

Муфтик пропустив це повз вуха.

— Боюся, що вони нападуть і без уявлення, — відповів Перегодя. — Не варто мізкувати над цим. Набагато цікавіше уявляти речі, котрі в житті не трапляються.

— А в мене таке відчуття, що сьогодні з нами скоїться Щось надзвичайне, — розхвилювався Півчеревичок. — Я передчуваю.

Муфтик підшукував слова, щоб заспокоїти Півчеревичка, та мимоволі зиркнув у дзеркальце і скрикнув:

— Уже скоїлося! Кошача зграя переслідує нас!

Півчеревичок, затремтівши, кинувся до заднього віконця. Тут і він побачив кішок, які невпинно наближалися.

Кішки, кішки, кішки… Ближче, ближче — чорні й сірі, чорно-сірі і сіро-чорні, мургасті — всі мішма. Вони грізно й люто мчали за машиною. Попереду рудий, з наїжаченою шерстю, здоровенний котисько — на думку Півчеревичка, найскаженіший і найстрашніший.

— Не видно жодного білого кота, — сказав Муфтик. — Отже, Альберта у зграї нема.

А Півчеревичок обізвався тремтячим голосом:

— Шкода, що ми без зброї. У дитинстві я мав рогатку, та якось сорока-злодійка вкрала її. Як хвацько збивав я з неї яблука та груші!

— Виходить, ти неперевершений снайпер, — захоплено сказав Муфтик.

— Авжеж, — кинув Півчеревичок, — бо коли не хочеш зіпсувати плід, мусиш поцілити у хвостик. Ох, мав би я зараз рогатку! Всипав би кішкам, що пам’ятали б до нових віників!

— Поглянь ліпше в холодильник, — порадив Муфтик, — може, знайдеться щось кинути котам. Тоді вони бодай на хвилю затримаються.

Півчеревичок рвучко одчинив холодильник.

— Лише сирки, — сказав він. — Ними кішок не віднадиш.

Муфтик спробував збільшити швидкість, але з цього нічого не вийшло: автомобіль одразу страшенно загуцикав. А кішки наздоганяли. Наближалися нестримно й загрозливо. Півчеревичок дивився у заднє віконце, і лице його дедалі блідішало.

— Рудий котисько майже поряд, — застеріг Муфтик, який весь час пильнував за переслідувачами у дзеркальце.

— Триклята сорока! — прошепотів Півчеревичок. — Злодійська пика! Поцупити саме рогатку!.. — і зацокотів зубами.

— Тобі холодно? — співчутливо спитав Муфтик. — Може, в тебе жар?

— Та ні, — пробурмотів Півчеревичок.

Муфтик застережливо звів палець, але тут же поклав руку на кермо.

— Тоді не клацай зубами, — зауважив він. — На такій дорозі можна язика прикусити.

На щастя, путівець пішов трохи рівніший, і Муфтик додав газу. Відстань між машиною і кішками збільшилася. По хвилі Півчеревичок запитав у Муфтика: