Ено Рауд - Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько

— Звісно, про твоє, іграшкове, — сказав Мохобородько. — Якщо ми влаштуємо пастку, туди для принади треба покласти щось ласеньке. Твоє мишеня для цього підходить якнайліпше. Чи ти гадаєш, що Альберт так просто вскочить у пастку?

— Я так не вважаю, — спохмурнів Півчеревичок. — Але думаю, що моє мишеня і так настраждалося доволі…

Мохобородько глибокодумно насупив брови, та не зронив ні слова. Що він міг одказати йому? Півчеревичкове іграшкове мишеня й справді стільки натерпілося!

— Облиш його в спокої, — попрохав Муфтик. — Ми чудово знаємо, як Півчеревичок любить своє мишеня. Неодмінно знайдемо іншу приманку для Альберта. Я гадаю, що ми з Мохобородьком почнемо удвох лаштувати пастку, а Півчеревичок нехай підшукає тим часом підхожу принаду.

— Оце інша річ, — полегшено зітхнув Півчеревичок. — У лісі я таки щось надибаю.

Мохобородькові стало навіть трохи соромно, що він такий байдужий до іграшкового мишеняти, та суворо кинув Півчеревичкові:

— Та затям, що приманку треба вибрати до ладу і зі знанням справи. Без гарної принади ліпше не повертайся.

— Розумію, розумію, — пробурмотів Півчеревичок.

Всілякі повчання ще з дитинства йому неприємні. Тому він одразу подався до лісу, щоб Мохобородько більше нічого не встиг додати.

Коли по хвилі Півчеревичок зник за деревами, Муфтик ніяково поглянув на Мохобородька й опустив очі.

— Чесно кажучи, я за життя ще не влаштовував жодної пастки, — прошепотів він. — Мені на це просто бракувало часу, бо все дозвілля витрачав на писання листів.

Мохобородько всміхнувся.

— Коли-небудь усе доводиться робити вперше, — заговорив він. — І я не якийсь там мастак у цій справі, але, блукаючи лісами, не раз бачив пастки на звірів. Чесно кажу чи, вони завше викликали в мене огиду. Це так ганебно — заманювати когось у западню, але зараз у нас немає іншого виходу. І наскільки я розуміюся на цім ділі, нам потрібні лише заступ і сокира.

На щастя, ці знаряддя знайшлися в машині. Заступ Муфтик возив для того, щоб одкидати багно чи сніг з-під коліс, а сокирою головно користувався тоді, коли фургончик не міг проїхати вузькою лісовою стежиною.

Роботи обом по зав’язку. Земля суха й тверда, аж дзвенить, а ялинове галуззя безсоромно пружисте. Мохобородькова лопата раз по раз скреготала по каміняччю, а сокира в Муфтикових руках якось умудрялася повертатися плазом.

— Пастку зробити важче, ніж гунути в неї, — кректав Муфтик.

— По роботі пізнають майстра, — хекав Мохобородько. — Дай боже, щоб Півчеревичок знайшов путню приманку. Не вельми знає він кошачу натуру, ще принесе дощового черв’яка або щось подібне.

Обойко працювали, аж упріли, а робота просунулася на горобиний скік.

— Я обливаюся потом, — жалівся Муфтик. — Спека душу вивертає.

— Та що вже казати — така робота: гріє сильніше за муфту, — підколов Мохобородько. — Але що вдієш, коли твоє ім’я не дозволяє тобі зняти вдягачку.

Вони працювали як прокляті. Засапалися, геть знесиліли, проте трудилися не покладаючи рук. Нарешті їхня робота увінчалася успіхом — Мохобородько наперекір усім труднощам викопав глибоку яму, а Муфтик притягнув до неї великий оберемок пропахлих живицею ялинових гілок. Тепер зоставалося старанно вкрити яму віттям, і пастка готова.

— Все гаразд, — сказав Мохобородько, вдоволений своєю працею. — Варто Альбертові лиш ступнути сюди, як він аж загуде в яму.

— Тільки й досі немає приманки, — бідкався Муфтик. — Куди Півчеревичок запропав?

Не минуло й двох годин, як Півчеревичок вигулькнув з-за буйного ліщинового куща. Похнюпившись, він повільно підійшов до друзів і байдуже зиркнув на пастку. Лице його було таке зажурене.

— Ну як, знайшов принаду? — спитав Муфтик.

Півчеревичок зітхнув.

— Жодна пташка не співає, — тихо мовив він. — Ніде — ні поблизу, ні віддалік — не чути щебетання. Ліс наче вимер.

— А приманка? — нетерпеливилося Мохобородькові. — Що з нею? Якщо я не помиляюся, роздобути її доручили тобі.

Півчеревичок сунув руку за пазуху.

— Прошу.

Він вийняв своє іграшкове мишеня і простягнув Мохобородькові.

— Як?! — здивувався той. — Адже це…

— Так, це моє іграшкове мишеня, — ствердив Півчеревичок. — Я віддаю його для приманки заради пташиного щебету.

Мохобородько трепетно взяв іграшкове мишеня і обережно примостив його на ялинових гілках.

— Заради пташиного щебету, — повторив Півчеревичок. — Задля цього моє улюблене мишеня готове впасти жертвою.