Ено Рауд - Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько

— Почекаємо трохи, — сказав Муфтик. — Подивимося, що вони задумали.

Та щоб котиська думали, особливо не помітно. Просто сиділи на шосе.

Про всяк випадок Муфтик ще раз посигналив.

Це не вплинуло. Хіба що один кіт двічі змахнув товстим хвостом.

— Милі котики, — зітхнув Муфтик.

— Це ти милий! — розсердився Півчеревичок. — А ці котиська мерзенні!

— Безперечно, — погодився Муфтик. — Саме це я хотів сказати. Проте я зараз трохи схвильований, а тому плутаю слова на «м».

— Сподіваюся, хоч себе не переплутаєш, адже твоє ім’я теж починається на цю літеру, — пробурмотів Півчеревичок, а тоді почав клясти котів: — Тпрусь! А повиздихали б ви, триклятущі! Тпрусь! Тпрусь! Тпрусь!

Тепер і другий кіт повів хвостом.

— Вони метляють хвостом лише тоді, коли сердяться, — зміркував Мохобородько. — Не варто їх даремно дратувати.

— Ти гадаєш, що я не можу розлютитися! — вибухнув Півчеревичок. — Я теж ось-ось як розізлюсь, але в мене немає хвоста, щоб метляти, тому ворушу пальцями на ногах.

— Ти ніколи не даєш їм спочити, — усміхнувся Муфтик, — навіть коли не сердишся.

— Ще б пак! — вихопилося в Півчеревичка. — Але погодьтеся, що ворушити пальцями ніг від злості і коли гарний настрій — різні речі, — кивнув Мохобородько. — Біда в тім, що коти не бояться твоїх сердитих пальців.

— Скоріше всього, це вартові, — вирішив Муфтик. — Кішки влаштували обіч шосе залогу, щоб непрохані гості не завадили їм розкошувати в лісі.

— Їм ніхто не завадить, — пирхнув Півчеревичок. — Я ще біля шляхового знака говорив, що нам найліпше повернути назад. Та мене ніхто не слухає.

— Усе-таки є можливість пробитися через цю варту, — сказав Мохобородько. — У природі так влаштовано, що тварини не витримують погляду навіть крихітних чоловічків. Якщо довго й пильно дивитися на звіра, він одвертається й тихесенько чвалає геть.

— Як я зрозумів, ти радиш нам передивитися котів, — засміявся Муфтик.

Він нахилився вперед, притис носа до скла і став напружено зирити на ближчого кота, який розлігся на дорозі. А Мохобородько обрав своєю жертвою другого, дальшого, і за прикладом Муфтика уп’явся в нього очима; Півчеревичок же намагався правим оком косувати на одного кота, а лівим — на другого.

Не збігло й хвилини, як «вартові» занепокоїлися, безпорадно роззираючись. На їхніх писках з’явилося дивовижне зніяковіння. А тоді…

Тоді коти майже одночасно підскочили. Перший двічі лизнув себе, другий просто лінькувато потягнувся. Машина вже ніскілечки їх не цікавила — перетнули дорогу й пропали між дерев.

— Це повчальна пригода, — сказав Мохобородько. — Ми, як бачите, стоїмо вище всіляких чотириногих, бо сильніші за них духом.

— Сила духу в нас справді могутня, — кивнув Півчеревичок.

Муфтик поспішив їхати далі.

Від кошачої залоги до галявини було зовсім близько. Небавом друзі звернули на знайомий лісовий путівець і скоро дісталися на своє колишнє місце.

Тут справді хороше й спокійно, — сказав Муфтик, коли вони вийшли з машини. — Я дедалі більше розумію, чому Мохобородько так любить природу. На її лоні навіть прикрощі легше пересилити.

— Так, так, — ствердив Півчеревичок. — Тут просто чудово. Вітер лагідно пестить волосся, птаство привітно виспівує на всі заставки.

Він солодко потягнувся, зірвав квітку і задоволено понюхав її. А Мохобородько прикипів до нього поглядом і запитав:

— Хіба птахи співають?

Півчеревичок намірився щось одповісти, але застиг з роззявленим ротом.

— Ти чуєш пташиний щебет, Півчеревичку? — повторив Мохобородько, і лице його стало дуже заклопотаним.

— Ну, це так би мовити, — знітився Півчеревичок. — Якщо гарненько прислухатися, то ніби не чути.

— Що це означає? — і собі здивувався Муфтик. — Жодного пташиного голосочка!

— Мовчання птахів пояснити неважко, — сказав Мохобородько. — Птаство не співає тому, що кішки видирають гнізда. Тільки щойно я збагнув, як легковажно ми вчинили — нізащо не можна зоставляти кошаче кодло тут, у лісі. Через нас бідним пташкам непереливки.

— Ненавиджу кішок! — аж здибився від обурення Півчеревичок. — Усім єством ненавиджу!

— На жаль, зневагою тут не зарадиш, — вів далі Мохобородько. — Нам треба діяти. Якщо ви не проти, почнімо шукати кішок в тутешніх місцях, а для Альберта тут, на галявині, влаштуємо пастку. Сплячому котові мишеня в рот не забіжить.

— Про яке мишеня ти говориш? — насторожився Півчеревичок.