Ено Рауд - Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько

Дуже чекаю Вас і Ваших друзів, зрозуміло, неодмінно разом із Альбертом. Я зварю какао і спечу тістечок.»

Муфтик закінчив читати, і в машині на деякий час запала мовчанка. Тоді Мохобородько сумно промимрив:

— Ось тобі й тістечка з варенням!

— Проти тістечок я ніскілечки не заперечую, — сказав Півчеревичок. — Проти какао — теж. А от кіт Альберт не викликає в мене ніяких симпатій.

— Оце й роби людям добро, — тяжко зітхнув Муфтик. — Тепер, будь ласкавий, добудь їй Альберта хоч із-під землі.

— Через цей клопіт ще борода моя геть посивіє, — стривожився Мохобородько.

Та що вдієш — друзі розуміли, що їм треба шукати Альберта. Не можна сидіти склавши руки, якщо прохає літня нещасна людина.

— То будемо записуватися у начальника пожежної охорони? — похмуро спитав Півчеревичок.

Та Мохобородько переконав, що доцільніше діяти самостійно.

— Начальникові пожежної охорони до Альберта байдужки, — заговорив він. — Його цікавить протикошача боротьба в цілому, а ми конче мусимо спіймати саме Альберта.

— Згоден, — пристав на це Муфтик.

Він сів за кермо, і машина покотила тим же шляхом.

— Тож, виходить, ми маленькі кішколови, — прогугнявив Півчеревичок. — Ох і заняттячко!

Друзі на це змовчали. Муфтик старанно вів машину, а Мохобородько, схиливши голову, замислено роздивлявся свою бороду, начебто злякався, що вона вже взялася сивиною.

Деякий час їхали мовчки. Муфтик мчав набагато швидше, ніж раніше, ніби поганий настрій спонукав його додавати газу, кілометрові позначки аж мелькотіли. Очевидно, від прудкої їзди Півчеревичок ворушив пальцями хутчіше, ніж звичайно.

Та ось Муфтик пригальмував.

— Дива! — вигукнув він, напружено вдивляючись перед собою. — Звідкіля тут взявся цей незвичайний шляховий знак, котрого раніше не було?

— Ти впевнений? — засумнівався Півчеревичок.

— На сто відсотків переконаний у цьому, — відповів Муфтик. — Коли цей знак стоїть тут більше двох годин, хай я буду не Муфтик, а Рукавичка. Втім, я ще ніколи не бачив такого шляхового знака.

Це був жовтуватий трикутник із червоною облямівкою. Та над усе друзів уразило зображення посередині — кіт у стрибку.

— Застережний знак, — пояснив Муфтик, котрий найліпше знав правила вуличного руху. — Подібні позначки встановлюють там, де тварини можуть зненацька вибігти на дорогу. Звичайно малюють оленя чи корову, а тут — кіт.

— Ясно, — випалив Півчеревичок. — Знак застерігає нас од кішок і радить негайно повернути назад.

— Не зовсім так, — усміхнувся Муфтик. — Заборонний знак інакший. Але далі треба їхати дуже обережно, щоб хтось із зграї ненароком не потрапив під колеса.

Мохобородько уважно вивчав знак.

— Друзі! — скрикнув він переможно. — Цей знак одкрив мені очі!

— На що? — здивувався Муфтик.

— На очі! — вигукнув Мохобородько. — Саме на очі!

— Що ти мелеш? — Мохобородькові слова спантеличили Півчеревичка. — Очі на очі?

— Я маю на увазі палаючі очі білого хижака, який чатував уночі край галяви, — пояснив Мохобородько. — Якщо ви хочете знати, той білий звір не хто інший, як Альберт.

— З чого ти взяв? — завагався Муфтик.

— Ми бачили так званого білого звіра лише мить, — вів далі Мохобородько. — Але я запам’ятав його стрибок, коли він утік. Стрибок так і стоїть перед моїми очима. Точнісінько так плигає кіт на цьому шляховому знакові. Білий звір утікав по-кошачому, друзі мої, а отже, він із кошачого племені. Точніше, це — білий кіт, Альберт.

— Цікаво, — сказав Муфтик. — І мені починає здаватися, ніби в білого хижака й справді є щось кошаче.

— А мені здається, що доля глузує з нас, — скрушно мовив Півчеревичок. — Подумати лишень, Альберт вислизнув майже з наших рук!

— Ну, що ж, — міркував Муфтик. — Якщо вже Альберта занесло сюди, ми, скорше всього, ще здибаємося з ним. Гадаю, вчинимо наймудріше, якщо повернемося на свою колишню стоянку. Цей план усім видався найдоцільнішим, і автомобіль покотив до галяви.

Але тільки-но друзі рушили, як знагла на шосе з придорожніх кущів стрибонули два здоровенні мургасті коти. Муфтик посигналив кілька разів, але ті й вусом не повели. Вони стояли посеред шляху й зухвало бликали на авто.

— Можливо, впізнали нашу машину? — стурбувався Півчеревичок. — А раптом вони згадали про моє мишенятко?

— У нашому закрутистому світі все може бути, — прорік Мохобородько.

Муфтик натис на гальма, й автомобіль зупинився. Дві пари злісних жовтих очиць втупилися у трійцю, яка за кілька кроків сиділа у фургоні.