Ено Рауд - Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько

Двоє загадкових очей палали погрозливо й злісно, майже тут, у прихистку чагарів, що обступили їхню галявину. Але Мохобородько не бачив більше нічого, бо володаря тих очисьок-жарин сховала нічна темінь. При блідому місячному світлі неможливо розгледіти обриси таємничої істоти.

Муравки страху задріботіли по Мохобородьковій спині, він ураз ніби скупався в крижаному поту.

«Це, безумовно, якийсь хижак, — із жахом подумав Мохобородько. — Може, він готується стрибонути на мене?»

Він поглянув у бік машини. То чи не єдина надія! Треба до неї будь-що дістатися! Але до фургончика добрячих двадцять кроків.

Мохобородько чував, що під поглядом хижака не слід робити різких рухів, інакше звір негайно нападе. Ось чому він розпластався і повільно-повільно, обережно-обережно поповз до машини.

«Мабуть, не вельми приємно бути розтерзаним звірюкою, — в розпуці думав він. — Невже доля не могла приготувати мені пристойнішого кінця?»

Довго й безшелесно, як тінь, повз Мохобородько. Тепер загадкові очі вшнипилися йому в спину, й од цього стало моторошно.

«Без сумніву, хижак крадеться за мною, — мізкував Мохобородько. — Чому він вичікує? Чому не нападає? Мій терпець ось-ось урветься…»

Плазувати Мохобородькові було дуже незручно: довга борода заплутувалася, зачіпалася десь.

«Як ганебно останні миті життя колінку вати, — гірко подумав він. — Навстріч смерті треба йти твердо, з гордо піднесеною головою, а я ось по-пластунському, ніби якийсь черв’як».

Незважаючи на все це, Мохобородько помалу наближався до машини і небавом уже зачув підбадьорливе хропіння Муфтика й Півчеревичка. Лише тоді озирнувся і побачив, що очі незрушно горять на тому ж місці.

— Ось так, — полегшено пробурмотів Мохобородько. — А якщо насамкінець рвонути бігцем?

Тієї ж миті він звівся на ноги і зі звіриною спритністю метнувся до машини, смиконув дверцята і забрався у фургон. І, звісно, тут же хряпнув ними.

Муфтик із Півчеревичком спали так міцно, що навіть стукіт їх не збудив. Місяць світив прямо у віконце. Мохобородько помітив, що Муфтик, навіть лягаючи в постіль, не зняв своєї муфти, а Півчеревичок увесь час ворушить пальцями, що стирчать з-під ковдри, буцімто вві сні грає ними на роялі.

— Прокиньтеся, прокиньтеся! — заволав Мохобородько. — За нами стежать! За нами стежать!

Тепер, коли пряма небезпека не загрожувала, Мохобородько почувався сміливцем.

— Негайно вставайте! — гукнув ще раз, бо його супутники ніяк не просиналися. — Ми опинилися під вогненним поглядом!

— Де вогонь? Що горить? — промимрив Муфтик, ледь кліпаючи важкими повіками, і спантеличено втупився у Мохобородька.

Півчеревичок теж потроху очунював. Він перевернувся на другий бік, струснув сон, сів і спитав:

— Сподіваюсь, не Мохобородькова борода спалахнула?

— Там хижак, — усміхнувся Мохобородько, бо Півчеревичків дотеп його трохи звеселив. — Він пильнує за нами вогненними очицями.

Нарешті Муфтик і Півчеревичок остаточно прокинулися. Вони прокралися до переднього вікна і визирнули.

Очі світилися, як і раніше. Двоє очей-жарин. Зловісно палаючи, очі некліпно дивилися на машину.

— Ну й чудасія! — сказав Півчеревичок. — Очі, справді очі!

— Певен, що вони бачать і в темряві, — додав Муфтик. — їхній погляд такий незвичайний і навдивовижу пронизливий.

— Прикро, що не пощастить розгледіти самого хижака, пошкодував Мохобородько. — Наші очі такі недосконалі, що крізь пітьму не бачать.

На це Муфтик вигукнув:

— Чому ж ні, друзі! Адже в нас на трьох є ще двоє пре чудових очей, що бачать і крізь найтемнішу ніч!

Сказавши це, він натиснув кнопку, і яскраво спалахнули автомобільні фари.

— Он він! — скрикнув Мохобородько. — На тому ж са мому місці!

Враз у світлі фар промайнуло щось біле, стрибнуло і зникло в лісі.

— Втік! — задоволено потер долоні Півчеревичок. — Запропав зі своїми двома досконалими очима!

Муфтик вимкнув фари.

— Так і не змогли за цю мить бодай скласти уявлення про цю нічну прояву, — сказав він. — Я навіть не певен, чи з хвостом вона?

— Принаймні штани загубила, — хихикнув Півчеревичок. — А якщо це створіння носить штани, то не можна впевнено говорити про хвіст.

— Як на мене, такі дурниці зараз недоречні, — розсердився Муфтик.

— Це вельми серйозна пригода, — погодився Мохобородько. — Але Півчеревичок має рацію: хижак нас злякався. Він чкурнув, отже, ми не повинні боятися його.

Сказавши це, Мохобородько вийшов із машини, хоробро попрямував до пригаслого вогнища і знову влігся спати. Правда, серце його калатало трохи швидше, ніж звичайно, та це не завадило йому скоро заснути.