Ено Рауд - Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько

Коли опустилися присмерки, до вечора коло багаття все було готове. Вогнище спалахнуло від першого ж сірника, що його черкнув Мохобородько, і Півчеревичок зазначив, що це на диво гарна прикмета.

— Я завше витрачаю на розпалювання вісімнадцять — двадцять два сірники, — сказав він. — Мохобородько в нас хлопець хоч куди!

А Мохобородько налив у казанок джерельної води, на двох розсохах прилаштував його над вогнем і запитав:

— Який приготуємо чай — слабкий, помірний чи міцний?

— Гадаю, що якомога слабіший, — сказав Муфтик. — Може, не буде таким гіркучим. А Півчеревичок іншим разом приготує собі міцний лікувальний напій із моху.

— Гіркий чай, безперечно, надзвичайно цілющий, — похвалив Півчеревичок. — Але зараз і я за слабенький. Гіркий присмак ніби не пасує до нашого чудового настрою — адже ми разом!

Мохобородько не перечив і кинув у казанок лиш кілька стеблинок оленячого моху. Тоді проткнув кожну ковбаску прутиком і підніс до полум’я, аби підрум’янилися.

Півчеревичок простягнув ноги ближче до багаття.

— Моїм пальцям ще ніколи не було так по-домашньому тепло. — Його лице аж розпливлося у вдоволеній усмішці.

— А мені біля вогнища завше трохи лячно, — зізнався Мохобородько. — Бороді багато не треба, найменша іскрина — і все.

— Якщо спіткає таке лихо, негайно занур свою розкішну бороду в чай, — порадив Півчеревичок. — Нічого, що напій буде трохи гіркішим.

А Муфтик додав:

— Твоя мохова борода, любий Мохобородьку, багато важить для нас. Заради неї ми питимемо чай будь-якої гір кості.

Мохобородька розчулили ці сердечні слова друзів.

Дякую вам, — зворушено мовив у відповідь. — Звісно, я намагатимуся бути подалі від іскрин. Сподіваймося на ліпше.

Невдовзі мисливські ковбаски апетитно підсмажилися, чай закипів. Друзі їли, пили, тоді притулилися один до одного біля вогню і повели мову про всякі дива на білому світі. Це був справді приємний вечір.

— Припікає, — сказав урешті Муфтик. — А від тепла мене завжди хилить до сну.

— То зніми свою муфту, — порадив Півчеревичок.

— Це неможливо, — одказав той. — Адже мене звуть Муфтиком. Якщо скину муфту, який же з мене Муфтик!

Із цим хоч-не-хоч довелося погодитись.

— Коли так, давайте спати, — запропонував Мохобородько.

— Сон ми цілком заслужили, — додав Півчеревичок.

А було вже, здається, пізненько. Небо оповила темінь, а над верховіттям лельом-полельом котився великий золотаво-жовтий місяць.

Муфтик із Півчеревичком послалися в машині, а Мохобородько вирішив лягти просто неба, як звик ще від народження.

— Сподіваюся, що не потурбую тебе, коли вві сні випадково поворушу пальцями ніг, — сказав Півчеревичок Муфтикові.

— Та, пусте, — усміхнувся той. — Головне, щоб ти не кашляв.

Півчеревичок вдоволено хихотнув.

— Щодо бухикання будь певен, — ствердив він. — Мій кашель після чаю з оленячого моху мов рукою зняло.

Друзі приязно побажали один одному «на добраніч», і вже за кілька хвилин на галяві запанували спокій і тиша.

Посеред ночі Мохобородько раптом стрепенувся і про кинувся. Раніше нічого подібного з ним не траплялося — завжди спав спокійно, міцно, мов після маку, йому не заважали навіть голоси лісових мешканців. Одначе нині розбуркався остаточно.

«Що за придибенція? — тривожно подумав він. — Либонь, я надто довго жив удалині від природи і внаслідок цього розходилися нерви?»

Він почувався зле й незвично, але спершу не міг збагнути, що це, власне, таке відчуття, коли хтось напружене й некліпно стежить за вами.

Мохобородько, не встаючи з місця, нишком роззирнувся. Нікого. Довкруж панував спокій. Усе, як і тоді, коли він лягав спати, лиш багаття майже згасло. У повені місячного сяйва не видно нічого такого, що викликало б хоч найменший сумнів. Владарювала тиша. Тільки десь спросоння каркнула ворона.

«Дурниці, — намагався відігнати тривожні думки Мохобородько. — Хто може пильнувати за мною? Ніхто. Кого міг зацікавити отакий чоловічок? І потім: укрившись своєю бородою, я настільки злився з природою, що мене просто неможливо запримітити.»

Та хоч як прагнув розраяти себе, дивне відчуття не минало. Навпаки, йому дедалі більше здавалося, що є хтось поблизу, і цей таємничий хтось ні на мить не спускає з нього проникливого погляду. І нараз Мохобородько побачив очі!