Вільгельм Гауф - Казки

В душі Якоб був обурений словами хазяїна, який хотів зробити з нього принаду для своєї цирульні, але він мовчки проковтнув образу. Карлик спокійно відповів цирульнику, що на таку службу в нього нема часу, і пішов собі далі.

Та хоча лиха фея понівечила йому тіло, душі його вона не пошкодила — це він добре відчував. Правда, і думав, і почувався він тепер не так, як сім років тому: за цей час він набагато порозумнішав. Він не тужив за своєю загубленою вродою, не смутився своєю гидкою постаттю, тільки одне його мучило: його, мов пса, прогнали від батьківської хати. Тому вирішив він ще раз спробувати поговорити з матір'ю.

Якоб знову пішов на базар і почав благати матір, щоб вона вислухала його спокійно. Він нагадав їй той день, коли підійшла до них на базарі стара баба, розповів про все чисто, що траплялося з ним, як був він ще малим хлопцем; потім розказав, як сім років служив білкою в лихої феї і як вона зробила його гидким карликом за те, що він колись її огудив. Ганна не знала, що робити — вірити йому чи ні. [99]

Все, що він оповідав їй про дитячі роки, було щирою правдою, але, почувши історію про те, як він сім років був білкою, жінка недовірливо промовила: «Такого не може бути, і ніяких фей нема на світі». А коли вона знову подивилася на карлика, то він здавався їй ще огиднішим — хіба могла вона повірити, що то її син! Нарешті Ганна вирішила, що найкраще порадитися про все з чоловіком, і, позбиравши свої кошики, пішла з Якобом до майстерні, де швець латав черевики.

— Послухай, — звернулася вона до чоловіка, — оцей карлик каже, що він наш син. Він мені все розповів, як сім років тому його вкрали на базарі і як його зачарувала лиха фея…

— Що?! — гнівно вигукнув швець. — Він тобі отакого наговорив? Постривай же, негіднику! Та це ж я йому щойно все розказав, а він почав тебе тим морочить! Так ти був зачарований, мій синочку? Підожди-но, голубе, я тебе зараз розчарую!..

І, схопивши цілий жмут реміння, що його саме перед тим нарізав, батько кинувся на бідолашного Якоба і так шмагонув його по горбатій спині та довгих руках, що той закричав від болю і з плачем подався геть.

Нещасний карлик протинявся цілісінький день, не ївши й не пивши, а на ніч примостився на церковних східцях, просто на твердому й холодному камінні.

На світанку, коли сонечко розбудило Якоба своїм першим променем, він сів і замислився, як йому далі жити. Батько й мати від нього відцурались. Іти служити до цирульника він не хотів. Показувати себе за гроші? Ні, для цього він надто гордий… Так за що ж йому взятися? [100]

І тоді Якоб пригадав, що, коли був білкою, навчився добре куховарити; він вважав — і не помилявся, — що в цьому ділі може позмагатися з будь-яким майстром, і вирішив використати це своє вміння.

А треба вам знати, що герцог тієї країни був відомий ненажера й ласун. Він любив добре попоїсти і вишукував собі кухарів з усіх країн світу. До його палацу й пішов Якоб. Біля брами його зупинили вартові й почали кепкувати з нього, але Якоб сказав, що йому треба бачити найголовнішого обер-кухмейстера, і вартові впустили його в двір. Він ішов до палацу, а вся челядь кидала роботу, витріщала на нього очі й аж заходилася з реготу. Потім уся ця братія пішла слідом за ним, так що скоро через весь двір потягся величезний хвіст герцогських слуг, і довкола знявся такий лемент, наче за брамою стояв ворог. З усіх боків тільки й чути було: «Карлик, карлик! Бачили карлика?»

Зачувши голос, у дверях з'явився розгніваний доглядач герцогського палацу.

— Бий вас сила Божа! — закричав він, погрожуючи слугам величезним бичем. — Ви що це, мов собачня, зчинили тут гармидер? Чи ви не знаєте, що пан герцог іще спить?

Він змахнув бичем і не дуже делікатно оперезав ним декого із своїх підлеглих.

— Ой паночку, — закричали ті, — та ви погляньте, до нас прийшов карлик, такий кумедний карлик, якого ви ще зроду не бачили!

Глянувши на Якоба, доглядач насилу стримався, щоб не зареготати на все горло і не похитнути цим свого авторитету в очах усієї челяді. Він порозганяв бичем натовп, завів карлика в [101] палац і спитав, чого той прийшов. Коли він почув, що Якоб хоче доступитися до обер-кухмейстера, то перепинив його.

— Ти, мабуть, помиляєшся, синочку, тобі треба до мене, до обер-гофмейстера, що доглядає за всім герцогським палацом. Адже ти хочеш стати лейб-карликом при герцогу, так?

— Ні, пане, — відповів Якоб, — я кухар і добре тямлю в усяких найделікатніших стравах. То зробіть ласку, дозвольте мені бачити обер-кухмейстера, може, я йому знадоблюся.