Вільгельм Гауф - Казки

— Як мені дякувати тобі, чоловіче добрий, — вигукнула вона, — що ти, благородна твоя душа, визволив мене з тяжкої неволі!

Мустафа зупинив її, питаючи, як могло статися, що в труні опинилася вона, а не Фатьма, його сестра. Та здивовано глянула на нього, потім сказала:

— Тепер мені ясно, як стався мій порятунок, а досі я ніяк не могла цього збагнути. Так-от знай, що в цьому замку мене звуть Фатьмою, і свою записку та рятівне зілля ти передав мені.

Тоді мій брат попрохав визволену ним невільницю розповісти все, що вона знає про його сестру та Зораїду. З її розповіді він довідався, що обидві дівчини й справді живуть у замку, але, за звичаєм Тіулі, прозиваються тепер по-іншому: одна — Мірзою, а друга — Нурмагаллю. [36]

Коли визволена невільниця побачила, що мій брат так приголомшений плутаниною з запискою, вона стала його підбадьорювати, кажучи, що знає, як можна вирятувати і тих двох дівчат.

У Мустафи знов прокинулась надія, і він попрохав розповісти, що саме в неї на думці.

— Хоча тільки п'ять місяців, як у неволі, але з самого першого дня тільки й думала про те, як визволитися звідтіль. Та одній зробити це було несила. Ти, мабуть, помітив у внутрішньому дворі замку фонтан з десятьма трубами. Саме він і привернув мою увагу. Я пригадала, що вдома, у мого батька, був такий самий фонтан, а вода в нього надходила широким підземним ходом. Щоб довідатись, чи й цей так збудований, одного разу я навмисно стала при Тіулі вихваляти красу фонтана і спитала, хто його будував. «Я сам його будував, — сказав він, — і те, що ти бачиш тут, зверху, це дурнички. Щоб ти знала, вся штука в тому, що вода сюди біжить по підземній галереї, заввишки, як зріст чоловіка. І все те я сам надумав і сам показав, як зробити». Коли я таке почула, то тільки й мріяла, щоб хоч на одну часиночку мати силу чоловіка: тоді б я одвалила боковий камінь фонтана й пурхнула собі вільною пташкою, куди очі бачать. Я покажу тобі, де починається та підземна галерея. Нею ти зможеш легко пройти вночі в самий замок і визволити своїх. Тільки тобі треба мати з собою ще принаймні двох чоловік, щоб подужати рабів, які цілу ніч стережуть сераль.

Слухаючи її розповідь, мій брат, дарма що вже двічі пропадав його задум, знову набрався Духу і знову сподівався з допомогою Аллаха [37]здійснити план, підказаний йому визволеною невільницею. Він пообіцяв, що допоможе їй повернутися додому, а вона за це хай допоможе йому пробратися в замок. Тільки одна думка турбувала його: де взяти собі в поміч двох або й трьох товаришів. Але тут він згадав про Орбазанів кинджал та про обіцянку розбійника прийти йому на допомогу, як тільки буде в тому потреба, і разом з Фатьмою рушив з кладовища, сподіваючись розшукати Орбазана.

В тому самому селищі, де Мустафа перевдягся лікарем, він на останні гроші купив собі коня, а Фатьмі найняв кімнату в однієї бідної жінки на околиці. Потім, не гаючи часу, він подався до тієї долини, де вперше зустрівся з Орбазаном, і за три доби уже був там. Швидко розшукавши розбійницькі намети, він несподівано завітав до Орбазана, який по-дружньому прийняв його. Мустафа розповів про всі свої невдачі, і суворий Орбазан, слухаючи його, часом не міг стримати сміху, особливо коли почув про пригоди лікаря Хакаманкабудібаби. Зате розповідь про, зраду карлика так розлютила Орбазана, що він присягнувся при першій же нагоді повісити його власною рукою. Братові ж моєму пообіцяв рушити з ним у дорогу, як тільки той трохи перепочине. Довелося Мустафі ще раз заночувати в Орбазановому наметі, а тільки-но розвидніло, вони вже були готові вирушати. Разом з ними поїхали троє найхоробріших Орбазанових людей, усі на добрих конях і добре озброєні. їхали хутко і за дві доби дісталися до селища, де Мустафа залишив визволену Фатьму, а звідти, вже разом з нею, подалися в той лісок, з якого було видно зовсім близенько замок Тіулі. Тут вони зупинилися, [38] щоб діждати ночі. Коли засутеніло, Фатьма повела їх до ручаю, від якого починалась підземна галерея. Відшукавши вхід до неї, вони залишили Фатьму та одного з Орбазанових людей при конях, а самі почали спускатися в галерею. Однак перед цим Фатьма ще раз повторила, як їм слід поводитися: галереєю вони дістануться до внутрішнього двору, там побачать дві башти — одну праворуч, а другу ліворуч; шості двері, як лічити від правої башти, й ведуть саме в ту кімнату, де сплять Фатьма та Зораїда, і на тих дверях стоять на сторожі два чорні, невільники. Взявши зброю й заздалегідь припасені ломи, Мустафа, Орбазан і двоє розбійників спустилися вниз; там було їм мало не по пояс води, проте це їх не зупинило, й вони безстрашно побрели вперед. За півгодини вони вже досятли фонтана і, не гаючи часу, заходились орудувати ломами. Стіна була товста й міцна, та хіба ж могла вона довго встояти перед спільними зусиллями чотирьох чоловіків! Скоро вже була готова така щілина, що крізь неї можна було вільно пролізти людині. Орбазан пішов уперед і допоміг іншим. Коли всі опинились на сухому, то насамперед почали роздивлятися довкола, шукаючи ті двері, про які казала Фатьма. Але тут вони ніяк не могли дійти згоди, котрі саме двері ті, що треба: бо як починали лічити від правої башти до лівої, то бачили тільки замуровані двері й не знали, рахувала їх Фатьма чи ні. Та Орбазан не довго вагався: «Моя вірна шабля відчинить будь-які двері!» — вигукнув він і рушив до шостих, а всі інші пішли слідом за ним. Відчинивши двері, вони побачили за порогом шістьох чорних невільників, що лежали долі й міцно [39] спали. Тільки-но вони хотіли шурхнути назад, бо побачили, що помилилися дверима, коли в кутку схопилася чиясь постать і добре знайомим голосом почала кликати на допомогу. То був Гасан, карлик з Орбазанового намету. Та перш ніж вартові розібрали, що трапилось, Орбазан кинувся до карлика і, розірвавши на собі пояс, заткнув йому пельку й скрутив руки за спиною, а потім обернувся до чорних рабів. Декого з них уже позв'язували Мустафа та двоє інших, з іншими допоміг упоратись Орбазан. Невільникам приставили кинджала до грудей і спитали, де Нурмагаль та Мірза; ті призналися, що обидві дівчини в сусідній кімнаті. Мустафа кинувся туди й побачив Фатьму і Зораїду, які попрокидалися від шуму. Вони швиденько позбирали свою одежу й прикраси і пішли за Мустафою. Тим часом обидва розбійники запропонували Орбазанові трохи почухрати хазяйське добро, але той не дозволив: «Нехай ніхто не посміє сказати, що Орбазан по ночах залазить до людей, аби красти гроші!» Мустафа й визволені дівчата зараз же майнули в галерею, а Орбазан лишився, пообіцявши трохи згодом наздогнати їх. Коли ті зникли з очей, Орбазан і один з розбійників узяли Гасана й вивели його надвір. Там вони накинули карликові на шию принесеного з собою шовкового мотузка й повісили на самісінькій верхівці фонтана. Покаравши отак негідника за зраду, вони спустилися в галерею і скоро наздогнали Мустафу. Обидві дівчини із слізьми на очах дякували своєму благородному визволителеві Орбазану, а він квапив їх тікати якнайшвидше, бо був певен, що Тіулі-Кос негайно кинеться за ними навздогін. [40]