Вільгельм Гауф - Казки

— Хамбаба, чи як там тебе, лікарю, звуть, — промовив Тіулі-Кос, — онде, бачиш, у стіні є щілина. Через ту щілину кожна моя рабиня буде тобі простягати руку, а ти вже по пульсу знатимеш, котра з них хвора, а котра, хвалити Бога, здорова.

Мустафа спробував був суперечити, але марно: показувати рабинь господар не хотів. Він погодився лише на те, щоб розказувати лікареві, як кожна з них почуває себе звичайно. Потім Тіулі витяг з-за пояса довжелезний список і почав голосно викликати на ім'я кожну із своїх рабинь. І щоразу за його вигуком через щілину до лікаря простягалася рука, щоб той мацав пульс. Уже було оглянуто шестеро дівчат, і всі вони виявились здоровими. Сьомою Тіулі викликав Фатьму, і в отворі з'явилося малесеньке біли рученя. Мустафа аж [33] затремтів, беручи цю руку, і з глибокодумним виразом обличчя сповістив, що дівчина нездужає. Тіулі дуже засмутився і наказав мудрому Хакаманкабудібабі негайно приготувати для неї ліки. Мустафа вийшов за поріг і похапцем написав записку:

«Фатьмо! Я можу тебе визволити, якщо ти наважишся випити таке зілля, що зробить тебе на два дні мертвою. Та то не страшно, бо в мене є друге зілля, що поверне тебе до життя. Коли згодна, то скажи тільки, що ліки тобі не допомогли, і це буде мені ознакою твоєї згоди».

Після цього Мустафа повернувся до кімнати, де його дожидався Тіулі. Він приніс із собою якесь нешкідливе пиття, ще раз помацав у Фатьми пульс і непомітно запхнув їй за браслет записку, а пиття подав через щілину в стіні. Тіулі був так занепокоєний хворобою Фатьми, що відклав оглядини інших невільниць і, виходячи з сералю, засмучено спитав лікаря:

Хадібабо, скажи по щирості, яка, на твою думку, в неї хвороба?

— Хакаманкабудібаба, тяжко зітхнувши, відповів:

— Ох, паночку ласкавий! Нехай тебе пророк не зоставить без його святої милості — у неї лиха болотяна пропасниця, яка може звести її зі світу.

— Що ти верзеш, поганий собако? — залопотів, трясучись від гніву, Тіулі. — Я за неї занапастив дві тисячі золотих, та щоб вона мені здохла, як та корова? Знай, що коли ти її не вилікуєш, я відрубаю тобі голову!

Мустафа відчув, що переборщив, таке сказавши, а тому дав Тіулі деяку надію. Поки [34] вони балакали між собою, прийшов чорний невільник з сералю сказати лікареві, що його пиття не допомагає.

— Слухай, Хакамдабабелда, чи як ти там прописуєшся, наполяж, на все своє мистецтво, то я вже тобі заплачу, що схочеш, — благав Тіулі, мало не плачучи зі страху, що може втратити одразу таку силу грошей.

— Гаразд, я дам їй такого зілля, що від усякої хвороби допомагає, — відцовів лікар.

— А так-так, давай, нехай вона вип'є того зілля, — пхикав старий Тіулі.

Радіючи душею, приніс Мустафа своє зілля, а віддавши його чорному невільникові й пояснивши, скільки треба пити, сказав Тіулі, що мусить піти до моря, щоб назбирати деяких цілющих трав. А як пішов, то тільки його й бачили. На березі моря він зняв з себе лікарську мантію та фальшиву бороду й повикидав їх у воду, а сам сховався в кущах і, діждавши ночі, тихесенько прокрався на кладовище при замку Тіулі-Коеа.

Не минуло й години, як Мустафа пішов з замку, а Тіулі вже повідомили, що його невільниця Фатьма конає. Той негайно послав людей до моря, щоб привели лікаря. Та посланці повернулися ні з чим і сказали, що, мабуть, горопаха-лікар упав у воду й захлинувся, бо в морі плаває його мантія, а його самого так хвилею носить, що тільки пишна борода то тут, то там з води виринає. Втративши останню надію на порятунок невільниці, Тіулі кляв і себе, й увесь світ, скуб бороду й бився головою об стіну. Та нічого не допомогло — незабаром Фатьма сконала на руках інших жінок. Дізнавшись про це, Тіулі звелів негайно зробити труну і винести тіло [35] до склепу, бо дуже не любив, коли в домі були мерці. Носії однесли труну в склеп і, швидко кинувши її додолу, мерщій повтікали: їм причулося, ніби в інших трунах хтось стогне й зітхає.

Тоді Мустафа — це він сховався в склепі поза трунами й налякав носіїв — виліз із своєї схованки й засвітив каганчика, що його приніс з собою. Потім витяг те друге зілля, що перепиняло сон, здійняв віко з труни і… мало не зомлів, сердешний, коли, присвітивши каганцем, побачив у труні зовсім чуже обличчя! Довго стояв він мов очманілий, поки опам'ятався від цього злого жарту долі, та кінець кінцем гнів його змінився жалем. Він розкупорив пляшечку з зіллям і впустив кілька краплин в уста сплячої. Дівчина глибоко зітхнула, розплющила очі й спочатку, як усе було, вона встала з труни й кинулась у ноги Мустафі.