— Підійди ближче, маля, — сказав Крокодил, — бо я і є Крокодил, — і на доказ того, що він каже правду, Крокодил пустив крокодилячі сльози.
Слоненяті аж серце зайшлося, аж дух забило од Крокодилових слів.
Воно стало навколішки й запитало:
— То ви і є той, кого я так довго шукав? Тоді скажіть мені, будь ласка, що ви їсте на обід?
— Підійди ближче, маля, — сказав Крокодил, — і я скажу тобі тихесенько на вухо.
Слоненя наблизило свою голову до зубастої-ік-ластої Крокодилової пащі, а Крокодил — хап! — та й ухопив його за ніс, який до того тижня, дня, години і навіть хвилини був справді не більший за добрячий черевик, тільки набагато корисніший.
— Я гадаю, — сказав Крокодил, і сказав він це крізь зуби — ось так: — Я га-да-ю, що сьо-го-дні почну свій о-бід з Сло-не-ня-ти!
Отут, моє серденько, Слоненя уже справді розсердилось і закричало собі в ніс — ось так:
— Буздіть бе-бене, бе-бені бо-о-о-лячхе!
Тоді Скелястий-Перістий-Удав-Пітон сповз зі скелі й сказав:
— Мій юний друже, коли ти одразу ж, негайно, цієї ж миті не потягнеш з усієї сили, скільки її в тебе є, то я гадаю, що твій знайомий у пальті з товстої тисненої шкіри (так він назвав Крокодила) затягне тебе в отой прозорий потік, і ти навіть зойкнути не встигнеш.
Оце так кучеряво завжди промовляв Скелястий-Перістий-Удав-Пітон.
Тоді Слоненя присіло на задні куценькі ноги і потягло, потягло, потягло, і його ніс почав розтягатись.
А Крокодил посунувся глибше у воду і так за-гамселив хвостом, що сколотив усю річку, і теж тягнув, тягнув та тягнув.
І ніс у Слоненяти розтягався та розтягався.
І Слоненя вже вперлося всіма чотирма опецькуватими ногами і тягло, тягло та тягло.
І ніс у Слоненяти розтягався та розтягався.
А Крокодил молотив хвостом, неначе веслом, і теж тягнув, тягнув та тягнув.
І ніс у Слоненяти все довшав та довшав, і йому страше-е-е-нно боліло!
І от Слоненя відчуло, що ноги його сповзають у річку, і воно прогуло собі в ніс, який уже розтягся аж на п’ять вершків:
— Це бже зана-а-а-дто для бене, досить!
Тоді Скелястий-Перістий-Удав-Пітон сповз до берега, обкрутився подвійним морським вузлом довкола задніх ніг Слоненяти і сказав:
— Ах ти ж дурненький, недосвідчений мандрівниче, тепер нам треба напружити всі сили, бо коли ми цього не зробимо, то як я уже бачу, отой саморушний корабель з броньованою палубою (так він назвав Крокодила) вкоротить тобі юний вік.
Оце так кучеряво завжди промовляв Скелястий-Перістий-Удав-Пітон.
І він узявся тягти Слоненя, а Слоненя йому помагати, а Крокодил тягнув собі.
Та Слоненя і Скелястий-Перістий-Удав-Пітон тягли дужче, і Крокодил нарешті випустив ніс Слоненяти й гепнув, що аж виляски пішли геть по всій річці Лімпопо.
А Слоненя з розмаху — гуп! — та й сіло на землю і зразу сказало Скелястому-Перістому-Удаву-Пітону:
— Дякую, дуже дякую вам!
А далі глянуло на свій нещасний, розтягнений ніс, та й заходилось пестити його, та загортати у прохолодне бананове листя, та опускати у величезну брудно-зелену, мулко-грузьку річку Лімпопо, щоб хоч трохи його остудити.
— Для чого ти це робиш? — спитав Скелястий-Перістий-Удав-Пітон.
— Вибачте мені,— відповіло Слоненя, — але мій ніс утратив фасон, і я сподіваюсь, що він покоротшає,
— Довго ж тобі доведеться чекати, — сказав Скелястий-Перістий-Удав-Пітон. — А проте не кожен знає, що йому на користь.
Три дні сиділо Слоненя біля річки, чекаючи, коли його ніс покоротшає. Але ніс і не думав коротшати, а саме Слоненя від того, що весь час дивилося на ніс, стало трохи косооким.
Тепер ти розумієш, моє серденько, що Крокодил розтягнув Слоненяті носа у справжній хобот, точнісінько такий, який є нині в кожного слона.
А третього дня надвечір прилетіла муха й дуже боляче вкусила Слоненя за плече.
Та перш ніж Слоненя само це усвідомило, воно махнуло хоботом і самісіньким його кінчиком вбило ту муху на місці,
— Ось тобі перша перевага нового носа! — сказав Скелястий-Перістий-Удав-Пітон. — Ти б не зумів цього зробити своєю колишньою крапкою-ляпкою. А тепер спробуй щось з’їсти.
І перш ніж Слоненя само це усвідомило, воно простягло хобот, вирвало жмут трави, обтрусило з неї пилюку об передні ноги і запхало собі в рот.
— Ось тобі друга перевага нового носа! — сказав Скелястий-Перістий-Удав-Пітон. — Ти б не зумів цього зробити своєю колишньою крапкою-ляпкою. А чи не здається тобі, що сьогодні дуже спекотне сонце?
Читать дальше