Як ї чому

Він дмухнув на пісок та каміння, що впали в море, і виникли найчарівніші острови — Борнео, Целебес, Суматра, Ява та інші, що складають Малайський архіпелаг. Ти можеш і їх відшукати на карті.

Незабаром на березі річки Перак Старий Чарівник зустрів Чоловіка і запитав:

— А скажи-но мені, Чоловіче, чи всі тварини скоряються тобі?

— Всі, сказав Чоловік.

— А Земля скоряється тобі?

— Так.

— А Море скоряється тобі?

— Ні,— сказав Чоловік. — Один раз удень і один раз уночі Море набігає на річку Перак і жене прісну воду в глибину лісу, і вода заливає моє житло. Один раз удень і один раз уночі Море відступає назад і забирає з собою всю воду ріки, так що лишається самий мул, і човен мій перекидається набік. Це ти навчив Море такої гри?

— Ні,—сказав Чарівник. Це якась нова і до того ж погана гра.

— Поглянь! — сказав Чоловік, і коли він це казав, розбурхане Море підкотилось до гирла ріки Перак і погнало назад її води, і вони розлились темним лісом далеко-далеко і затопили чоловікове житло.

— Щось тут негаразд, — сказав Чарівник. — Ану спусти свого човна, зараз ми дізнаємось, хто це так грається Морем.

Вони сіли в човен, і з ними сіла маленька дівчинка, чоловікова донечка. Чоловік прихопив з собою кріс — великий ніж з кривим, хвилястим, мов язик полум’я, лезом, і вони попливли по річці Перак. Тим часом Море покотилось назад, воно котилось й котилось, і разом з ним линув човен з гирла річки Перак повз Селангор, повз Малакку, повз Сінгапур і далі й далі, аж до острова Бінтан, неначе його тягли на вірьовці.

Тоді Чарівник підвівся і гукнув:

— Гей ви, звірі, птахи та риби, яких я брав на самому Початку до рук і вчив кожного своєї гри, хто з вас грається Морем?

І звірі, птахи та риби в один голос відповіли:

— О Чарівниче, ми граємося у ті ігри, яких ти нас навчав, — і ми самі, і наші діти, і діти наших дітей. Але ніхто з нас не грається Морем.

Аж тут над водою зійшов повний, кругловидий Місяць, і Чарівник спитав у горбатого дідуся, що сидить на Місяці і плете сіть, сподіваючись колись спіймати нею світ:

— Гей, Місячний Рибалко, це ти граєшся Морем?

— Ні,— відповів Рибалка. — Я плету сіть, якою сподіваюся колись спіймати світ. Але я не граюся Морем.

А на Місяці живе ще й Пацюк, що точить сіть старого Рибалки так само швидко, як той її плете, і Чарівник спитав Пацюка:

— Гей, Місячний Пацюче, це ти граєш Морем?

І Пацюк відповів:

— Мені задосить клопоту точити сіть, яку плете оцей старий Рибалка. Ні, я не граюся Морем.

І він знов заходився коло сіті.

Тоді маленька дівчинка, донечка отого Чоловіка, простягла свої пухкенькі смагляві рученята, прикрашені браслетами з чудових білих черепашок, і сказала:

— О Чарівниче! Коли мій тато розмовляв з то- ібою на самому Початку і я сиділа в нього на плечі, а ти вчив звірів кожного своєї гри, один звір неслухняно втік у Море, не дочекавшись, поки ти йому покажеш його гру.

І Чарівник сказав:

— Розумна дитина, яка все бачить і мовчить! А який же він є, той звір?

І маленька дівчинка, донечка отого Чоловіка, сказала:

— Він круглий і плаский, і очі в нього ростуть на патичках, і бігає він боком, отак, а на спині у нього міцний панцир.

І Чарівник сказав:

— Розумна дитина, яка говорить — і все тільки правду. Тепер я знаю, куди подівся Пау Амма. Дай-но мені весло!

Він узяв весло, але гребти не довелось. Могутня течія понесла човен мимо численних островів, і так вони допливли до місця, що зветься Пусат Тасек — Серце Моря, де є глибоченна западина, що веде до Серця світу, і в тій западині росте Чудесне Дерево— Паух Янггі,— на якому спіють чародійні горіхи-двійнята.

Отут Чарівник занурив руку по саме плече в теплу морську воду і під корінням Чудесного Дерева намацав широку спину Краба Пау Амми. І від його дотику Пау Амма заворушився, і все Море піднялося так, як піднімається вода в кухлику, коли ти встромляєш туди руку.

— Ага! — сказав Чарівник. — Тепер я знаю, хто грається Морем.

І він голосно гукнув:

— Що ти там робиш, Пау Амма?

І Пау Амма, сидячи глибоко під водою, відповів:

— Один раз удень і один раз уночі я виходжу шукати собі їжу. Один раз удень і один раз уночі я повертаюсь додому. Дай мені спокій!

І Чарівник сказав:

— Послухай-но, Пау Амма! Коли ти виходиш з своєї нори, води Моря вливаються в Пусат Тасек, і відмілини всіх островів оголяються, і вся дрібна риба гине, і Раджа Моянг Кабан, Цар слонів, бруднить собі ноги в муляці. Коли ти повертаєшся в Пусат Тасек і сідаєш на своє місце, води Моря підіймаються і затоплюють добру половину дрібних островів, і заливають Чоловікове житло, і Раджа Абдуллах, Цар крокодилів, захлинається солоною водою,