Елвін Брукс Вайт - Павутиння Шарлотти

— Можливо, — стомленим, ледь чутним голосом відповіла вона. — Тільки ж я почуваюсь так, наче це вже кінець дуже довгого дня.

І, припавши всіма вісьмома ногами до стелі, вона задрімала, лишивши Вілбера наодинці з дуже невеселими думками.

До самого полудня люди плавом пливли повз Вілберів хлівець. По десятеро, по двадцятеро зупинялися вони, щоб подивитися на нього, помилуватися його шовковисто-білою шкірою, хвостиком-бубликом, його милим та осяйним, просто блискучим виразом. Але потім вони переходили до наступного свинарника, де лежав більший кабан. Вілбер розчув, як декілька людей схвально відгукнулися про Дядькові величезні габарити. Він не міг не розчути цих слів і не міг не занепокоїтись.

«А тут іще це Шарлоттине нездоров'я… — подумав кабанець. — Лихо мені та й годі!»

До самого полудня Темплтон спокійнесенько проспав собі під соломою. Спека стала просто нестерпна. Ополудні до свинарника повернулися обидва подружжя, Цукермани й Еребли. А за кілька хвилин показалися і Ферн з Евері. Дівчинка несла під пахвою іграшкову мавпочку і їла чималого коржика. Над хлопчиком пливла у повітрі кулька, прив'язана йому за вухо, а сам він жував зацукроване яблуко. Діти були розпашілі та брудні.

— Правда, пече? — озвалася пані Цукерман.

— Жахливо пече! — сказала пані Еребл, обмахуючись рекламкою морозильника.

Одне по одному вони видерлися на вантажівку й повідкривали свої сніданкові коробки. Сонце немилосердно пражило з неба. Нікому начебто й не хотілося їсти.

— Коли ж судді вирішать щодо Вілбера? — поцікавилася пані Цукерман.

— Це буде вже завтра, — сказав пан Цукерман.

Тут з'явився Лерві, несучи в руках індіанську ковдру, яку виграв.

— Ось чого нам тут бракувало! — вигукнув Евері. — Ковдри!

— Саме так, — погодився Лерві.

Він натягнув ковдру від борту до борту, і вийшов ніби невеличкий тент. Діти повмощувались у затінку й почувалися краще.

Після підобідку вони простяглися й позасинали в кузові.

Коли тіні стали довгими й понад ярмарком війнуло вечоровою прохолодою, пацюк Темплтон виліз із клітки й роззирнувся довкола.

Вілбер уже спав у соломі. Шарлотта снувала павутину. Своїм чутливим носом Темплтон уловив чимало спокусливих запахів, якими було насичене повітря. Пацюкові вже добряче захотілося їсти й пити. І він вирішив піти на розвідку. Нікому нічого не сказавши, подався геть.

— Принеси мені слово! — навздогін гукнула йому Шарлотта. — Цього вечора я писатиму востаннє в моєму житті.

Пацюк промимрив щось собі під ніс і щез у тінях. Йому не подобалося, щоб його мали за хлопчика на побігеньках.

Вечір, після цілоденної спекоти, приніс усім полегшення — і людям, і тваринам. Тепер чортове колесо було освітлене. Воно все оберталося та оберталося в небі й здавалося удвічі більшим, ніж удень. Освітлена була й центральна алея. Тріскотіли гральні автомати, грала музика на каруселі й викрикував номери чоловік у приміщенні, де відбувався розіграш лотереї.

Передрімавши, діти збадьорилися. Ферн здибала свого приятеля Генрі Непосиду, й той запросив її покататися на чортовому колесі. Він навіть купив дівчинці квитка, так що це їй нічого й не коштувало. Коли місіс Еребл випадково глянула на зоряне небо, там вона уздріла свою донечку в товаристві Генрі Непосиди! Діти підіймалися все вище й вище, й мати не могла не помітити, який щасливий у Ферн вигляд. Пані Еребл тільки головою похитала.

— Леле, леле! — мовила вона. — Генрі Непосида. Подумати лишень!

Темплтон робив перебіжки попідстінню, щоб ніхто не помітив. У високій траві за корівником пацюк знайшов згорнуту газету. А в тому згортку виявилася справжня розкіш — рештки чийогось підобідку: бутерброд із приправленою прянощами шинкою, шматочок швейцарського сиру, частина круто звареного яйця й качанчик червивого яблука. Пацюк заповз у згорток і все те з'їв. Тоді видер із газети слово, надруковане великими літерами, згорнув його трубочкою і поніс до Вілберового свинарничка.

Шарлотта саме викінчувала свою павутину, коли повернувся Темплтон, несучи в зубах вигризку з газети. Павучиха лишила посеред павутини вільний простір для слова. О цій порі ніхто з людей вже не вештався біля свинарника, тож пацюк, павучиха й кабанець були полишені на самих себе.