Елвін Брукс Вайт - Павутиння Шарлотти

— Що за нічка була! — хрипко повторив пацюк. — Яке бенкетування! Яка гульня! Справжнісінька обжирайлівка! Я впхав у себе рештки чи не тридцяти підобідків. Ще ніколи в житті я не бачив такої купи недоїдків. І все дійшло щонайкращої смакової кондиції завдяки часу та денній спекоті. О, це була розкіш, друзі мої, справжня розкіш!

— І не соромно тобі? — з відразою дорікнула Шарлотта. — Буде тобі по заслузі, якщо спіткає тебе гострий напад нестравлення.

— За мій шлунок ви не бійтесь, — прогарчав Темплтон. — Він перетравить що завгодно. А ще, до речі, я приніс лихі вісті. Коли я проходив повз сусідні двері — кабана, що зве сам себе Дядьком, — то укмітив блакитну бирку на дверях його хлівця. Це означає, що він здобув перше місце. Либонь, тебе побито, Вілбере.

Можеш більше не випендрюватись, бо все одно ніхто не почепить жодної медалі тобі на шию. Навіть більше: я не здивуюсь, якщо Цукерман змінить своє ставлення до тебе. Ти ще дочекаєшся, що він страшенно забажає свіжої свининки, копченої шинки та хрумкого бекону! І він таки заріже тебе, мій хлопче!

— Вгамуйся, Темплтоне! — цитькнула Шарлотта. — Надто ти вже напхався та нализався, аби тямити, що варнякаєш. Не звертай на нього уваги, Вілбере!

Кабанець, як тільки міг, постарався не думати про те, що наговорив пацюк. Він вирішив змінити тему.

— Темплтоне, — сказав він, — якби ти не був такий одурманений, то помітив би, що Шарлотта зробила мішечок для яєць. Вона збирається стати матір'ю. До твого відома: в тому мішечку персикової барви вмістилося п'ятсот чотирнадцять її яєць!

— Це правда? — перепитав пацюк, підозріливо придивляючись до мішечка.

— Так, правда, — зітхнула Шарлотта…

— Мої вітання! — промимрив Темплтон. — Ох і нічка була!

І, заплющивши очі, пацюк нагорнув на себе трохи соломи й миттєво занурився у глибокий сон. Вілбер і Шарлотта були раді, що на час позбулися його безцеремонного товариства.

О дев'ятій годині вантажівка пана Еребла в'їхала на територію ярмарку й зупинилася біля Вілберового хлівця. Всі повилазили з машини.

— Гляньте! — скрикнула Ферн. — Погляньте на Шарлоттину павутину! Прочитайте, що там написано!

Дорослі й діти побрались за руки й поставали перед павутиною, вивчаючи новий знак.

— Скромний! — вимовив пан Цукерман. — Яке інше слово краще підходить Вілберові?!

Всі тішилися тим, що чудо в павутині знову повторилося. Вілбер з любов'ю дивився у їхні обличчя. Виглядав він дуже скромним і дуже вдячним. Ферн підморгнула Шарлотті. Перший схаменувся Лерві — й вилив у коритце відро теплого пійла. І, поки Вілбер з'їдав свій сніданок, наймит лагідно чухав його гладенькою паличкою.

— Стривайте! — крикнув Евері. — Погляньте на ось це! — Й показав на блакитну бирку, прикріплену до Дядькового хлівця. — Оцей кабанюра вже й виграв приз!

Обидві родини, Цукермани й Еребли, витріщилися на бирку. Пані Цукерман заплакала. Ніхто не промовив жодного слова. Вони просто дивилися на ту бирку. Тоді задивилися на Дядька. Потім — знову на бирку. Лерві дістав із кишені величезного носовичка й гучно висякав носа — та так гучно, що цей звук почули навіть конюхи на стайні.

— Можна мені взяти трохи грошей? — запитала Ферн. — Я хочу пройтися по центральній алеї.

— Стій мені тут! — гримнула на доньку мати. Очі Ферн наповнилися слізьми.

— А чого це всі розрюмсались? — дорікнув пан Цукерман. — Ану до роботи! Едіт! Давай сюди сколотини!

Пані Цукерман утерла очі носовичком, пішла до вантажівки й повернулася з великою банкою сколотин.

— Час для купелі! — бадьоро сказав Цукерман.

Він, пані Цукерман та Евері зайшли до Вілберового хлівця. Евері повільно зливав сколотини кабанцеві на голову й спину, вони струминками розтікалися йому по боках, по щоках, а пан і пані Цукермани втирали їх йому в щетину та шкіру. Ось перший перехожий зупинився поспостерігати. А за якусь хвильку зібралася ціла юрба. Вілбер зробився такий-то вже біленький та гладенький. Ранкове сонце просвічувало крізь його рожеві вуха.

— Він не такий великий, як отой кабан, що в сусідстві, — зауважив хтось із глядачів, — зате ж він чистіший. А я люблю саме чистоту.

— І я, — підтримав першого інший чоловік.

— А ще він «скромний», — прочитала якась жінка слово, виведене в павутині.

І всі, хто тільки зупинився перед цим хлівцем, знаходили якесь добре слово для Вілбера. Всі захоплювалися павутиною. Але, звісно ж, ніхто не помічав Шарлотти.

Зненацька пролунав підсилений гучномовцем голос.