Елвін Брукс Вайт - Павутиння Шарлотти

— Увага! Увага! — промовляв голос. — Просимо пана Гомера Цукермана приставити свого славетного кабана до трибуни. За двадцять хвилин йому буде призначена спеціальна відзнака. Всіх запрошуємо подивитись. Пане Цукермане! Будьте ласкаві посадити вашого кабана в клітку й негайно з'явитись до суддівського намету!

Після того як відлунали останні слова оголошення, обидві родини, Еребли й Цукермани, на хвилину завмерли й заніміли. Тоді Евері схопив оберемок соломи й підкинув у повітря, репетуючи на всю горлянку. Соломинки, мов конфетті, позалітали його сестричці в коси. Пан Цукерман міцно обійняв пані Цукерман. Пан Еребл поцілував пані Еребл. Евері поцілував Вілбера в п'ятачок. Лерві усім і кожному тис руки. Ферн міцно обійняла матір. Евері обійняв Ферн. Пані Цукерман обійняла пані Цукерман.

А вгорі, в затінку під стелею хлівця, ніким не побачена сиділа павучиха Шарлотта, обхопивши передніми лапами свій мішечок із яйцями. Її серце більше вже не билося так сильно, як колись, і вона почувалася стомленою і старою, але нарешті була впевнена в тому, що врятувала Вілберові життя. Ось чому вона була умиротворена й задоволена.

— Не гаймо ні хвилини! — крикнув пан Цукерман. — Лерві, допоможи мені з кліткою!

— А можна вже мені взяти трохи грошей? — знову попросила Ферн.

— Та почекай! — сказала пані Еребл. — Чи ти не бачиш, які ми всі заклопотані? — Занесіть хто порожню банку з-під сколотин у машину! — скомандував пан Еребл. Евері схопив банку й прожогом кинувся до вантажівки.

— Чи моя зачіска в порядку? — запитала пані Цукерман.

— В чудовому порядку, — відрізав пан Цукерман, ставлячи, разом із наймитом, клітку перед Вілбером.

— Ти ж навіть не глянув на мою зачіску! — обурилася пані Цукерман.

— Все гаразд із твоєю зачіскою, Едіт, — мовила пані Еребл. — Тільки не зчиняй бучі.

Пацюк Темплтон, що спав собі в соломі, зачув цей шарварок і прокинувся. Достеменно він не збагнув, що воно й до чого, але, побачивши, як чоловіки запихають Вілбера до клітки, надумався й собі під'їхати. Він вичекав слушної миті і, коли ніхто не дивився, шаснув до клітки й зарився у солому на її дні.

— Приготувалися, хлопці! — гукнув пан Цукерман. — Ану взяли!

Він, пан Еребл, Лерві й Евері схопили клітку й, сперши одним боком на стінку хлівця, висадили її в кузов. Ферн заскочила в кузов і всілася верхи на клітці. У неї й досі стирчала солома в косах, і вся вона була така схвильована й гарненька. Пан Еребл завів двигун. Усі повилазили на машину й так рушили поволеньки до суддівської кабіни перед трибуною.

Коли проїздили повз чортове колесо, Ферн задивилася на нього й побажала опинитись зараз у найвищій кабінці разом із Генрі Непосидою.

— Особливе оголошення! — урочисто загримів гучномовець. — Керівництво ярмарку з великим задоволенням представляє всім пана Гомера Цукермана та його славетного кабана. Вантажівка, що везе цю надзвичайну тварину, наближається нині до центрального майдану. Ласкаво просимо всіх розступитися і пропустити машину! За кілька хвилин кабана випустять на спеціальне суддівське коло перед трибуною, де й буде вручена спеціальна відзнака. Ще раз просимо юрбу розступитися і пропустити вантажівку. Дякуємо!

Вілбер слухав ці слова й весь тремтів. Він був щасливий, але йому паморочилася голова. На найтихішій швидкості вантажівка поволі повзла вперед. Люди юрмилися з усіх боків, тож пан Еребл мусив украй обережно вести машину, аби нікого не переїхати. Нарешті він таки зумів добутися до суддівського пункту. Евері зіскочив на землю й опустив задній борт.

— Я до смерті налякана! — прошепотіла пані Цукерман. — Сотні людей дивляться на нас!

— Веселіш! — підбадьорила пані Еребл. — Це ж забава.

— Будьте ласкаві, вивантажте вашого кабана! — звелів гучномовець.

— Ану всі разом, хлопці! — гукнув пан Цукерман.

Кілька чоловіків вийшли з юрби, щоб допомогти зняти клітку. Але найбільшим помічником з усіх був Евері — хлопець встигав скрізь.

— Заправ сорочку, Евері! — крикнула пані Цукерман. — І затягни міцніш пояса, бо штани спадають.

— Чи ви не бачите, який я зайнятий? — обурено відказав Евері.

— Гляньте! — вигукнула Ферн, показуючи пальцем. — Он там Генрі!