Карло Коллоді - Пригоди Піноккіо

«Це і є грабіжники!» — мовив про себе він, хутко метикуючи, куди притулити чотири цехіни. За браком інших думок, він укинув їх собі до рота, під язик.

Опісля спробував було бігти, але, зробивши один крок, відчув, як його схопили, і почув два страшних глухих голоси:

— Гроші або життя!

Позаяк Піноккіо не міг нічого відповісти — адже у нього в роті були золоті монети, — він почав на мигах пояснювати замаскованим грабіжникам, у яких лише очі блискали з дірок, пророблених у мішках, що він лишень бідолашний Дерев’яний Хлопчик і в кишенях у нього немає навіть фальшивого чентезімо.

— Гаразд, гаразд! Без розмов! Гроші на бочку! — закричали загрозливо розбійники.

Дерев’яний Хлопчик замахав головою і руками, що мало означати: у мене немає грошей!

— Гроші на бочку або прощайся з життям! — сказав грабіжник ще з більшою загрозою в голосі.

— …з життям! — повторив інший.

— І, коли ми вб’ємо тебе, ми вб’ємо і твого батька!

— …і твого батька.

— Ні, ні, ні, не вбивайте мого нещасного батька! — у відчаї вигукнув Піноккіо.

І при цьому монети дзенькнули у нього в роті.

— Ох і негідник! Ти заховав гроші в роті! Виплюнь їх негайно!

Піноккіо вперто промовчав.

— Ти прикидаєшся глухим? Почекай, ми змусимо тебе виплюнути!

Один з них схопив Піноккіо за кінчик носа, другий — за підборіддя, і вони натискали і тягнули щосили, щоб змусити його розтулити рота. Та марно. Рот дерев’янка ніби надійно заклепали, а потім зашили повстяними нитками.

Тоді менший із грабіжників витягнув величезного ножа і спробував вставити його, як долото, поміж зубів Піноккіо. Але хлопчина з блискавичною швидкістю схопив його за руку зубами і щосили вкусив. І уявіть собі, він із подивом зауважив, що на язиці в нього залишилася шерсть тварини. Грабіжник пронизливо верескнув. Підбадьорений першою перемогою, Піноккіо став битися і дряпати.

Аж ось він вибрав слушний момент, коли спантеличені його рішучістю грабіжники на мить заклякли, притьмом перескочив через огорожу і побіг полем. А розбійники кинулись за ним, як хорти за зайцем.

Подолавши добрих п’ятнадцять кілометрів, Піноккіо геть знесилився. Він уже втратив надію на порятунок, аж тут побачив високу сосну, видерся на неї і всівся на верхній гілляці. Грабіжники теж спробували залізти на дерево, але, діставшись до середини, зірвалися вниз, гепнулись на землю і понабивали собі добрячих ґуль.

Та розбишаки не відступали. Склавши під деревом величезну гору хмизу, вони підпалили його. Вмить сосна зажевріла і спалахнула. Піноккіо з острахом дивився, як піднімалося полум’я. І що ближче вогняні язики підступали до Дерев’яного Хлопчика, то менше йому хотілося уподібнитись до смаженого фазана. А тому Піноккіо зробив неймовірно вдалий стрибок з верхівки дерева долі і знову кинувся навтьоки через поля й виноградники. Грабіжники — слідом.

Уже зоріло, а вони ще переслідували його. Раптом дерев’янкові перепинив дорогу широкий глибокий рів із брудною, кавового кольору водою. Що робити?

— Один, два, три! — порахував Піноккіо, розігнався і перестрибнув на протилежний берег.

Розбишаки стрибнули за ним, проте не розрахували й шубовснули у воду.

Піноккіо, почувши плюскіт, весело крикнув на бігу:

— Доброго здоров’я помившись, синьйори грабіжники!

Він вже зрадів, що вони потонули, та, озирнувшись, знову побачив своїх переслідувачів, як і раніше закутаних у мішковину. З обох стікала вода.

Дерев’яний Хлопчик зовсім занепав духом. Він уже ладен був упасти на землю і визнати себе переможеним, аж раптом крізь зелену гущавину дерев побачив удалині білосніжний будиночок.

«Якщо у мене стане сил добігти до цього будинку, я, мабуть, урятований», — сказав собі Піноккіо.

І, не гаючи жодної миті, побіг далі лісом. А грабіжники, як і раніше, наступали йому на п’яти.

Після відчайдушного двогодинного бігу він, ледь живий, дістався дверей будиночка і постукав.

Ніхто не відповів.

Він постукав сильніше, бо до нього вже долітало хекання переслідувачів. Ніхто не відгукнувся.

Переконавшись, що стукати марно, він у відчаї щодуху затарабанив головою і ногами в двері. Нарешті з вікна визирнула гарненька дівчинка. Вона мала блакитне волосся.