Євген Наумов - Чарівна круговерть

- Гоночний Громобій!

Втікачі з розгону стукнулись об зачинені двері.

Переможне ревіння Громобоя навалилося на них.

Друзі заціпеніли біля стіни й заплющили очі...

Пронизливо заскреготіли гальма.

І Громобій зупинився!

Він стояв біля самісінького краю тротуара, блискав фарами й увесь тремтів з люті.

- Ага! Спіймав облизня! - Рукастик-Смугастик весело сміявся. Ану, йди, йди сюди! Чого зупинився?

З усіх усюд поспішали машини. Та вони, як і Громобій, зупинялися коло бордюру. Автомобілі гурчали і безсило клацали кришками капотів.

- Ч-чому вони не кидаються на нас? - тремтячим голоском запитала Варя.

- Вони бояться тротуару! - відповів Рукастик-Смугастик. - Ходімо! Але дивіться мені - з тротуару ні кроку! Наші переслідувачі тільки цього й чекають.

Як тільки діти відійшли від дверей, машини підняли несусвітній гвалт і покотили поруч. Вони широко розчепірювали пащі капотів, щоб налякати друзів. Але ті йшли і не звертали уваги на своїх переслідувачів.

Коло перехрестя довелося зупинитися: далі ходу не було.

Всі підступи заповнили машини. Вони стояли щільно, одна до одної.

- Ха-ха-ха! Попались! - раділи вони.

Рукастик-Смугастик зиркав довкола.

- Як же перейти нам на той бік? - з сумом запитала Варя і повільно обвела машини очима. - У повітря злетимо?

- У повітря? - задумливо повторив Малько-Ванько й подивився угору, - може, між будинками тягнеться якась мотузка чи дротина? Адже він так вправно умів лазити по канату!

Але там не було нічого. Та хоча б щось і було, то як він видряпається по стрімкій гладенькій стіні? І раптом хлопчик помітив на стіні широку білу стрілку і намальованого на ній смішного синього чоловічка, котрий діловито ступав східцями униз.

- Куди він чимчикує? - уголос подумав Малько-Ванько.

- Хто?

- Отой... синій.

Рукастик-Смугастик так і підскочив:

- Врятовані! Врятовані! Ура!

Друзі спантеличено дивились на нього.

- Чи ви знаєте, куди прямує отой синій чоловічок? До підземного переходу! Гайда за ним... тобто за мною!

У переході яскраво горіли круглі електричні лампочки, освітлюючи східці...

На вулиці панував гармидер. Машини зі злості підстрибували до самого тротуару. Та друзі вже не боялись - упевнено бігли за своїм проводирем.

- Далеко не втечете! - зловісно лунало навкруги.

І ось знову перехрестя!

Раптом пролунав гуркіт. То з провулка вихопився Молоковоз і збив одну машину.

Утікачі скористалися метушнею на перехресті й миттю проскочили його. Малько-Ванько дременув так, що сорочка випнулася на спині.

- Стій! Стій! - гукав ззаду Рукастик-Смугастик. Він хотів попередити про небезпеку, та хлопчик помчав ще швидше.

Громобоя, що причаївся у засідці, виказало нетерпляче поблискування погашених фар, на які падало світло від вуличного ліхтаря. Він стояв під кам'яною аркою будинку, чатуючи на втікачів.

Малько-Ванько мало не впав, намагаючись зупинитися. Громобій відразу ж заревів і пронісся перед самісіньким його носом.

- Гукав же я тобі! - підбіг Рукастик-Смугастик. - Ось, дивись, тут висить табличка: "Бережись автомобіля!"

- Ну то й що? - розгублено запитав Малько-Ванько.

- А те! Біля кожного заїзду в двір висить така табличка. Як побачиш її, будь насторожі...

- Кінотеатр "Барвінок"! - вигукнула Варя. - Ми часто ходимо сюди.

- А за кінотеатром - залізниця, - додав Малько-Ванько. - По ній бігають електрички за місто.

- Справді! - зрадів Рукастик-Смугастик. - І зараз ми переберемось на той бік залізниці.

- А як? Знову під землею?

- Ні, цього разу над землею! Там є повітряний перехід - віадук!

Машини стурбувались, коли побачили, що втікачі піднімаються по сходинках мосту.

- До переїзду! - залунали вигуки.

І вони галасливим натовпом ринули вздовж залізниці.

- Швидше! - крикнув Рукастик-Смугастик. - Ми повинні випередити їх.

Він ступив на останню сходинку, коли вдалині на переїзді заблищали фари - це були переслідувачі.

- Спізнились! Куди вам, бідолашним! - Варя показала їм "ніс".

Втікачі пірнули в якийсь завулок, повернули за ріг і сховались у дворі великого багатоповерхового будинку.

- Ху-х! Трошки відпочинемо тут, - оголосив Рукастик-Смугастик. Це прохідний двір. Ми вже недалечко від Триколірного замку.

- Ура! - застрибала Варя. - Незабаром ми звільнимо Знавця-Моргунця з дружиною!

- Може, звільнимо, а може, й ні, - зітхнув сумно Рукастик-Смугастик і зсунув шолом на потилицю. - Попереду найнебезпечніша частина шляху - Похмурий тунель. Адже там немає тротуарів.