Євген Наумов: Чарівна круговерть

Я - великий і нестримний,

Я - могутній і невпинний.

Перехожі, геть з дороги,

Відчавлю усім я ноги!

І всі підхопили:

Перехожі, геть з дороги!

Повідчавлюємо ноги...

Звідкись вигулькнув маленький автомобільчик і пронизливо заверещав:

Зростом я всього з вершок,

А зовуть мене Жучок,

Їду-їду, де захочу

І в шпаринку я проскочу...

Знову загув хор:

Перехожі, геть з дороги!

Повідчавлюємо ноги...

Від машин відділився блискучий Лімузин і також заспівав:

Хто прудкіший всіх на світі?

Дожену я навіть вітер...

Я шпаринок не шукаю,

Сам в шпаринку всіх забгаю!

Раптом натовп стих і розступився. З'явився низький білий автомобіль - той, що тікав від руки Малька-Ванька. Хлопчик його відразу впізнав, хоча тепер він був великий та грізний. Його фари яскраво палали.

- Громобій! Гоночний Громобій! - загомоніли машини.

Голос Громобоя залунав над площею:

- Дуже доб-р-ре, що ми стали господарями прекрасної країни Чарівної Круговерті. Нестерпний Знавець-Моргунець зі своєю дружиною ув'язнений у Триколірному замку. Але вранці жителі вийдуть із своїх осель, визволять його, і він знову почне приндитися, знущатися і командувати нами. Як цьому перешкодити?

Натовп стривожено загув. Потім у коло, важко покректуючи, вибрався Самоскид.

- Я, - прохрипів він, - можу цьому перешкодити. Я і ніхто більше!

- Як? - підсунувся до нього Громобій.

- Засиплю двері всіх будинків піском та гравієм щоб жителі не змогли відчинити їх і вийти на вулицю.

- А якщо вони полізуть у вікна? - вигукнув хтось.

- Тоді я обіллю їх холодною-прехолодною водою, - сказав Автополивальник і випустив такі водограї, що інші машини злякано позадкували:

- Ой-ой! Не бризкайся!

- Люди занедужають і сидітимуть вдома, - продовжував задоволено Автополивальник. - Вони тремтітимуть, загорнуться у ковдри, залізуть під перини.

- А я не стану їх рятувати й розвозити по домівках ліки, - додала Швидка Допомога.

- Це добр-ре! - прогарчав Громобій. - Дуже добр-р-ре.

- Я більше не служитиму людям! - заверещав громіздкий та незграбний Фургон з написом на борту: "Булки". - Краще я сам поїм булочки, тістечка, маківники, торти. Вони такі смачні, м'які, солодкі, завжди так чудово пахнуть...

І він апетитно заплямкав, переступаючи з колеса на колесо.

- А я вип'ю усе молоко! - заявив жовтий Молоковоз.

Діти завмерли.

- Чуєш, що вони кажуть? - сплеснула руками Варя.

- Чую, - похмуро кинув Малько-Ванько.

- Що ж їстиме моя бабуся? І мама, і тато...

- А мої тато й мама? А братик Віктор? Він по три окрайці з варенням відразу вминає, зрозуміла?

Варя заголосила:

- Вони кашлятимуть...

- І нездужатимуть, - додав Малько-Ванько. - Адже Швидка Допомога відмовилась їм допомагати.

- Треба щось робити! - Варя стукнула кулачком по бильцю. - Треба рятувати жителів міста!

- А як?

Вони подивилися вниз. До землі було так далеко, що діти злякано відсахнулись.

А тим часом автомобілі кружляли в танці, наспівуючи врізнобій якусь скрипучу пісню.

- Що ж нам робити? - знову забідкалась Варя.

І тут вони почули чийсь тоненький голосок:

- Егей! Ей там, на вежі!

Вони обернулись. Поруч, на самому краєчку залізного даху багатоповерхового будинку, хиталася знайома смугаста фігурка в блискучому шоломі набакир.

- Рукастик-Смугастик?!

Рукастик-Смугастик розмахував руками й гукав:

- Стрибайте, швидше стрибайте сюди!

Малько-Ванько знову подивився вниз.

Ой леле! Яка височінь! Зірвешся - кісток не визбираєш.

- Стрибайте! - волав Рукастик-Смугастик. - не бійтеся!

Майданчик тихо погойдувався у повітрі. Він то наближався до краю даху, то віддалявся.

Малько-Ванько поставив ногу на обніжок поручня.

- Куди ти? Впадеш! - схопила його за руку Варя.

- Відчепись! - її переляк ніби додав йому сміливості.

Він стрибнув.

- А-ах!- Варя затулила обличчя руками. Й тут же пролунав радісний вигук:

- А я вже на даху! Ур-ра!

Малько-Ванько радісно пританцьовував і махав Варі руками:

- Стрибай і ти! Це зовсім не страшно!

- Ні, ні, - відсахнулася вона. - Страшно!

Варя тільки хитала головою і відступала від поручнів.

- Не можу, - жалібно проквилила вона.

- Ех ти! - кинув зневажливо Малько-Ванько. - А хто ж буде рятувати бабусю? І маму, і тата?

Варя здригнулася. Бабуся така старенька, слабенька... Весь час п'є ліки. Як вона тепер буде?..

Невидима сила несподівано відірвала Варю від поручнів, підняла вгору...

- Па-а-адаю! - в розпачі скрикнула вона і ковзнула по краю даху. Нога зависла в порожнечі...