Євген Наумов - Чарівна круговерть

- Ну й?..

- І дійшов до околиці. Ось тоді схаменувся і назад побіг - адже я повинен був стояти на варті! А назустріч - Громобій зі своєю зграєю. Довелося тікати до старшого брата, який залізницю охороняє. Він мене і врятував... А потім я крадькома пробрався до площі й побачив вас на вежі, - закінчив свою розповідь Рукастик-Смугастик.

- Чому ж машини так розсердились, коли ми надумалися від них тікати?

- Вони бояться, що ви проберетесь до воріт Триколірного замку й звільните дружину Знавця-Моргунця. Я чув, як вони змовлялися замкнути вас у підземних Залізних печерах.

- А ти своєчасно з'явився і врятував нас, - розчулилась Варя і погладила Рукастика-Смугастика. - Можна, ми будемо називати тебе братиком?

- Можна, - серйозно хитнув головою той. - Ану, подивимося, що задумують бешкетники...

Він підкрався до дверей і трошки прочинив їх.

Біля тротуару стояли дві машини - розкішний Лімузин та пошарпаний безносий Пікап.

- Ох-хе-хе, життя тяжке-важке! - жалібно гугнявив Пікап. - Зранку як завантажать - борти тріщать, осі скриплять і ресори гнуться. Возиш-возиш важелезні вантажі - і хоча б хто спасибі сказав. Зайву краплину мастила не виканючиш. Бензин брудний - карбюратор так чхає від нього, мов у тебе нежить... Зате вже тепер я відпочину! Стану легковою машиною...

- Ге-ге-га!- глузливо зареготав Лімузин. - Як же це ти станеш легковою автомашиною?

- Дуже просто. Життя матиму легке...

- Дурниці, - відрубав Лімузин. - Якщо ти вантажним з конвейєра зійшов, вантажним і у брухт підеш... Ге! Легкого життя захотів. Гадаєш, у мене життя легке? Що правда, то правда, мене пестять, леліють і бережуть. Протирають не брудною ганчіркою, як тебе, а м'якою замшею. Кожну порошинку здувають. Напувають найчистішим бензином, мастила теж не шкодують. Але зате ж я й працюю!

Неподалік почулися гучні крики.

- Хто там галасує?

- Це тягач зі своїм Причепом свариться.

Вигуки стали голоснішими. Юрба наблизилася.

- Відчепись від мене нарешті!- репетував Тягач. - І чого ти прилип, як той Пилип? Куди я - туди й ти, Все життя тягаю тебе. Упорожні ще так-сяк, а завантажений... Усі мої успіхи собі приписуєш. Набридло!

Звідкілясь вигулькнув Сміттєвоз. Він гучно пихтів.

- З сміттям покінчено! - загурчав він і висипав купу всякого мотлоху! - Хочу прибирати чистоту!

Він помчав геть.

- Дор-рогу! Дор-р-рогу!- раптом почувся чийсь голос. Задвигтіла земля.

Рукастик-Смугастик радісно підскочив:

- Це Самоскид іде! Ось зараз...

- Відійдіть! - гримав Самоскид. - Бо всіх засиплю, Геть з дороги!

Машини почали квапливо від'їжджати вбік. Зчинилася штовханина.

- Зручна мить настала! Треба й нам тікати, - про шепотів Рукастик-Смугастик. - Тільки цур: слухатись мене! Без мого дозволу нікуди ні кроку. І в усьому дотримуйтесь порядку. Зрозуміли?

- Атож, - відповіли друзі.

Вони вискочили з під'їзду. І вчасно - Самоскид вже під'їжджав до дверей заднім ходом. Кузов його повільно підіймався. Ледве наші герої встигли відбігти, як на асфальт ринув потоком вологий пісок.

- З тротуару не звертайте, - говорив Рукастик-Смугастик. Переходити вулицю слід тільки в спеціальне позначених місцях. Дотримуйтесь порядку...

Малько-Ванько несподівано чхнув.

- Знову ти про порядок... Навіщо ж нам його дотримуватися? Машини он не дотримуються...

Рукастик-Смугастик зупинився ніби вкопаний.

- Як ти можеш таке казати? Якщо хтось порушує порядок, значить, по-вашому, всі повинні його порушувати. І ти теж хочеш стати порушником?

Малько-Ванько розгублено позадкував.

- Я не хочу бути порушником, - промимрив він.

- Тоді все гаразд. Ходімо.

На розі вони зупинились. Вулиця була безлюдною.

- Ось перехід. Але... - Рукастик-Смугастик поважно підняв палець. - Спочатку подивимось ліворуч. - Навіщо?- здивувалася Варя. - Чого це ліворуч дивитися?

- За правилами, до середини вулиці треба дивитися ліворуч - тільки з лівого боку можуть з'явитися машини.

Друзі повернули голови й так рушили переходом.

- А тепер, - оголосив Рукастик-Смугастик, коли вони дійшли до середини вулиці, що була позначена білою смугою, - поверніть голови праворуч.

Вони повернули голови і швиденько пішли далі через вулицю. Вони були вже на тротуарі, як з провулка вискочив Жучок.

Він помітив їх одразу і загальмував так, що аж закрутився на місці.

- Ось вони! - заверещав Жучок. - Сюди, всі сюди!

Втікачі кинулися до найближчого будинку, щоб знову сховатися у під'їзді. Та раптом двоє вогненних очей яскраво освітили вулицю й помчали прямо на них.