Євген Наумов - Чарівна круговерть

Варя обережно повісила свистунець собі на шию.

Усі троє стрімголов кинулись через дорогу. Та щойно вони добігли до середини, як дико заревів мотор. На перехрестя вискочив Громобій.

- Так я і знав! Це пастка! - вигукнув Рукастик-Смугастик. - Біжи, Варю!

Він схопив Малька-Ванька за руку й зупинив його. А Варя щодуху помчала далі.

На мить Громобій загаявся - не знав, на кого кинутись. Цього було досить, щоб Варя опинилась на тротуарі. А її друзі залишились стояти посеред вулиці, беззахисні перед жахливим чудовиськом...

Громобій загрозливо посунув на них.

- Біла смуга! - раптом закричав Рукастик-Смугастик. - Увага! Попереду біла смуга!

Автомобіль безсило зупинився.

- Тікайте! Тікайте! - гукала з тротуару Варя. - Він розчавить вас!

- Не розчавить, - спокійно відповів Рукастик-Смугастик. - Ми на "Острівці безпеки".

Тільки тут Малько-Ванько помітив, що вони справді стоять посередині овального острівця, намальованого на асфальті білою фарбою.

А звідусіль уже поспішали машини, які повиповзали з своїх сховищ.

- Усе ж таки попались!

- Чому вони не чіпають нас?- запитав переляканий Малько-Ванько.

- Тому що жодне колесо не сміє, не має права заїхати на "Острівець безпеки". Тут можуть стояти тільки пішоходи. Так визначено в правилах вуличного руху.

- Але... але ж вони порушили всі правила!

- Не всі, - задумливо заперечив Рукастик-Смугастик. - У тому-то й річ. Я констатував це ще тоді, коли машини не зважились на тротуар вискочити. Ось чому я звелів Варі їхати по велосипедній доріжці.

Він замахав дівчинці:

- Їдь мерщій!

Вона не почула, але зрозуміла його жест. Забігла до під'їзду і вивела велосипед. Хвилину дівчинка стояла, дивлячись на друзів, що потрапили в пастку. Але Рукастик-Смугастик знову нетерпляче махнув їй.

Тоді Варя швидко стрибнула на сідло й помчала по вузенькій доріжці, позначеній білою смугою.

Кілька машин помітили Варю і кинулись за нею. Мить - і білі миготливі гольфики відважної велосипедистки поглинуло темне жерло Похмурого тунелю.

Тунель тьмяно освітлювали два ряди стінних ліхтарів. Варя ледве розпізнавала білу лінію зачарованої доріжки.

Коли ззаду почувся навальний гул, руль в її руках заходив ходуном. Велосипед закривуляв туди-сюди і... зупинився!

Варя ледве встигла спертися рукою об стінку, щоб не впасти.

Поруч загальмував Жучок.

- Ги-ги-ги! Доїздилась! Не біжить твій бігун, бач? Злякався, чи що?

Настигли інші переслідувачі, принісши з собою хмару густої куряви.

- Хи-ги... апч-хи! - захлинався Жучок. - Хи-чхи! Чхи! Хи!

Варі стало смішно з нього, і весь переляк її як рукою зняло.

- Бувай здоров! - глузливо вигукнула вона, впевнено відштовхнулась від стіни й щосили натисла на педалі. Тепер дівчинка міцно тримала руль в руках - доріжка була перед нею рівна, як стріла. Даремно підстрибували переслідувачі й лякали несподіваними гудками, даремно забігали наперед, сподіваючись, що Варя ненароком виїде за магічну лінію, даремно намагались засліпити яскравими спалахами фар...

Даремно!

Нарешті доріжка вивела її з Похмурого тунелю!

Та біля перехрестя дівчинці довелося зійти на тротуар - доріжка скінчилась.

Перед нею височіла дивна кам'яна стіна, викладена з цегли трьох кольорів - зеленої знизу, жовтої посередині та червоної угорі.

Триколірний замок! Там знемагає добрий та мудрий Знавець-Моргунець із своєю дружиною. Як випустити його звідти? Як хоча б підійти до воріт?

Автомашини не пропустять її до замку.

Як бути? Що робити? Усі чекають, коли вона порятує їх.

Чекають Малько-Ванько і Рукастик-Смугастик, які захрясли на "Острівці безпеки". Довго вони там не витримають.

Чекають бабуся, мама, тато...

Чекають усі мешканці країни Чарівна Круговерть...

Поруч почулося чиєсь сопіння. Це знову був Жучок.

- Ану, геть звідси! - Варя роздратовано тупнула ногою. - Набрид уже! І чого лізеш? Чого вп'явся своїми баньками?

- Апч-чихше! Тихше, - зашипів Жучок. - Я допоможу тобі...

- Так я і повірила!

- Справді! Я кажу чистісіньку правду! - палко зашепотів Жучок. Тільки звільни Знавця-Моргунця, хай він швидше наведе лад...

- А навіщо цей лад? - здивувалася Варя. - Адже вам, машинам, так подобається, коли його немає, і ви гасаєте мов очманілі.

- Ось це й погано! - плаксиво мовив Жучок. - Великі зухвалі машини їздять, де хочуть, кривдять нас, маленьких і слабих. Ні проходу, ні проїзду не дають.

Тільки зараз Варя помітила, який у Жучка зім'ятий і побитий вигляд.