Євген Наумов - Чарівна круговерть

- А як же... ходять без тротуарів?

- У тому то й річ, що не ходять. Пішоходам вештатись там заборонено. Тунель тільки для машин. І якщо хоч одна з них раптом нас там застукає... - він замовк і безнадійно махнув рукою.

- Як же потрапити в замок?

- Сам не знаю. Поки що треба збити з пантелику переслідувачів.

Було чути, як ті гасають по сусідніх вулицях і провулках.

- Втратили нас з поля зору.

Вони пройшли через двір і зупинились у вузенькому темному проході.

Коли-не-коли повз них мчали машини - обнишпорювали всі закапелки та закутки.

Несподівано гурчання стихло.

- Це пі-доз-рі-ло, - промовив Рукастик-Смугастик. Він застережливо підняв руку, не зводячи погляду з провулка, який чорнів навкіс через дорогу.

Кілька хвилин панувала тиша. Раптом з темряви вигулькнула чиясь фара, мигнула й сховалась.

- Так я і знав. Причаїлись...

І справді, то тут, то там з-за рогу вихоплювались нетерплячі переслідувачі й витріщали фари.

- Е-ей! - пролунав чийсь голос. - Послухай!

- Ну, чого тобі? - відгукнувся інший.

- А може, ми даремно тут стовбичимо? Мабуть, вони давно вже кудись утекли.

- Громобій казав, що вони тут.

Нарешті загурчали мотори. Найбільш нетерплячі поодинці вилазили зі схованок, поводили фарами туди-сюди, крутились на місці і їхали геть.

- Ну, ось що, - мовив Рукастик-Смугастик, коли все стихло. - Тепер час. Зараз вийдемо на вулицю Знайому...

- На вулицю Знайому? - перепитав його Малько-Ванько. - Я цю вулицю знаю. Там живе мій друг Петрик-велосипедист.

- А чому його так прозвали? - зацікавився Рукастик-Смугастик. Було видно, що він чомусь ще вагається рушати, чогось вичікує...

- Тому що він з велосипедом ніколи не розлучається! - засміявся хлопчик. - І до магазину на ньому їздить, і в кіно, і навіть у лазню... Якось у спальню приволік бруднющого-пребруднющого. Відтоді мама звеліла йому тримати велосипед у під'їзді. Ось такий він, Петрик-велосипедист!

- Ай-ай-ай, - похитав головою Рукастик-Смугастик. - Це негарно. Таким маленьким не дозволяється їздити на велосипеді по вулицях.

- А він - по тротуарах!

- Ще гірше. Тротуарами велосипедистам взагалі заборонено їздити.

- Справді? А Петрик-велосипедист про це не знає... Я йому ось скажу!

- Обов'язково. В якому будинку він живе?

- Ось у тому. Зелений триповерховий на тому боці вулиці...

- Е-ех, на тому боці! Переходити туди небезпечно... - Він обернувся до Малька-Ванька: - Ти, звичайно, вмієш їздити на велосипеді?

- Ні-і, - заперечливо похитав головою хлопчик. - Мені мама не хоче його купувати - каже, що я неслухняний і правил вуличного руху не знаю. Обіцяє купити, коли я добре поводитимуся. Тільки, мовляв, це не скоро буде... - закінчив Малько-Ванько зовсім тихо і похнюпився.

- Правильно твоя мама каже, - схвально мовив Рукастик-Смугастик. - На велосипеді теж треба дотримуватися правил вуличного руху. Але дуже шкода, що ви не вмієте їздити на велосипеді.

- Як це не вміємо? - образилася Варя. - А ось я вмію!

- Справді? Тоді - ура!

- Ура! - шепотом підхопили друзі, хоча до пуття ще не розуміли, чому так зрадів Рукастик-Смугастик.

А той поквапливо продовжував:

- Треба перебігти вулицю оцим переходом і взяти в під'їзді Петриків велосипед. Варя сяде на нього й помчить через Похмурий тунель прямо до Триколірного замку.

- А якщо в тунелі машини? - Очі у Варі зробилися великими.

- Вони тебе не чіпатимуть. За умови, - підняв палець Рукастик-Смугастик, - що ти їхатимеш тільки по зачарованій доріжці.

- Якій, якій доріжці?

- Велосипедній. Ця доріжка позначена білою смугою, ти відразу її побачиш. А машин не бійся - жодна не посміє тебе скривдити. Ти вправно їздиш на велосипеді? - раптом стурбовано запитав він.

- Вправно!

- А скільки разів падала, я бачив! - встряв у розмову Малько-Ванько. Він тупцював і шморгав носом.

- Це я випадково! - стріпнула кісками Варя.

- Постарайся у тунелі не впасти, - серйозно мовив Рукастик-Смугастик. - Інакше... ти розумієш?

- Так, - кивнула вона головою. - Інакше я не врятую бабусі.

- І мами, і тата... Нікого не врятуєш! Коли виїдеш з Похмурого тунелю, побачиш Триколірний замок. Під'їдеш до воріт і тричі свиснеш у цей чародійний свистунець. Ось, тримай!

Він урочисто передав їй маленький білий свисток на тоненькому срібному ланцюжку. Варя покрутила його в руках, і щось яскраво заблищало.

- Ой, які чудові камінці!

На сніжно-білій поверхні свистунця променіли камінці: золотавий, смарагдовий, рубіновий.

- Не загуби його. Тільки ним можна відкрити ворота Триколірного замку.