Євген Наумов - Чарівна круговерть

Старий намагався утримати його, та марно. Зрештою, він і сам не втримався і непомітно переїхав білу смугу...

Спалахнули сліпучі блискавиці. Пролунав грім. Настала непроглядна пітьма.

Хлопчик і дівчинка злякано притулилися одне до одного.

Невідомо, скільки часу пробули вони в непроглядній пітьмі... Та раптом все навколо яскраво освітилось!

Перед ними засяяв блакитними й червоними спалахами чудовий палац.

- Де ми?

Дід Драндулет трусився так, що весь кузов його ходуном ходив. П'яте Колесо десь зникло.

- За-за-за-ги-ги-ну-ли! - ледве вимовив старий. Малько-Ванько не зрозумів.

- Куди закинуло?

Над високими стрункими колонами біля входу до палацу блиснув голубий спалах, і Дід Драндулет трохи заспокоївся.

- У цьому палаці живе Краса - Мідна Коса! З її володінь жодній машині вороття немає...

Зненацька пролунав голос:

- Хлопчику й дівчинко, увійдіть до палацу!

Щойно друзі ступили на широкі мармурові сходи, що вели нагору, як і Дід Драндулет кудись зник.

Нагорі біля високих різьблених дверей їх зустріла бабуся з добрим обличчям і привітними очима. Від її шовкового блакитного вбрання з рожевими й золотавими квітами повіяло пахощами польових трав.

- Ідіть сюди, дітки, ідіть, жадані! - запросила вона, лагідно взяла обох за руки й повела до палацу.

Великий зал з полірованими білими стінами, по яких пробігали мерехтливі відблиски, був порожній і холодний.

- Ой, як тут незатишно, - мовила бабуся і плеснула в долоні.

І вони відразу ж опинились у маленькій затишній світлиці, посередині якої знаходився стіл. А на столі стояли тарілки з тістечками, варенням, пирогами, цукерками.

- Ось тепер будете пити чай, мою розповідь слухати. Вона швидко наповнила блюдечка суничним варенням.

- Спочатку, як годиться, приказка, а казка попереду. Ви повернули на дорогу, де стояв знак "Кінець обмежень", і потрапили до цього палацу. Це означає, що ви захотіли безтурботного життя. Добре це чи погано - буде видно. Одне тільки вам скажу: безклопітного життя взагалі не буває. Я добре це знаю, недарма мене Провісницею називають.

Старенька зітхнула.

- А тепер до казки-правди перейдемо. Я знаю про ваші добрі діла. Ви багато зробили для врятування Чарівної Круговерті. Визволивши дружину Знавця-Моргунця, велику біду відвели. Та головне лихо сталося тут, у палаці.

- Яке лихо? - Діти нашорошили вуха.

- Живе в цьому палаці могутня чародійка Краса - Мідна Коса, яка Круговертю править. Усі машини їй підкоряються, ніхто не сміє перечити.

- А Знавець-Моргунець?- не витримав Малько-Ванько.

- Велику силу й мудрість має Знавець-Моргунець, - усміхнулася бабуся. - Та Краса сильніша. Вся її могутність - у Мідній Косі. Триста тридцять три тисячі найтонших волосинок у косі, і всі вони повинні бути укладені одна до одної. І якщо хоч одна переплутається - у Круговерті почнеться сум'яття. Триста тридцять три майстри заплели кожен по кісці та уклали в одну велику косу. А сьогодні вночі розтріпалася коса у чародійки, та так, що заснула вона мертвим сном і прокинутися ніяк не може.

Провісниця зажурилася, потім додала:

- От і нікому заплести дивну могутню косу, розбудити Красу, щоб знову спокій і порядок настали у Круговерті.

Друзі перезирнулися. Малько-Ванько подивився на тугі Варині кіски. Вони були заплетені на славу - жодна волосинка не вибивалася з них. Навіть Провісниця звернула на них увагу, похвалила:

- Гарні коси! Сама заплітала?

- Я завжди сама заплітаю! - гордовито відповіла Варя і поглянула на Малька-Ванька.

- Адже ти... вмієш? - спитав він.

- Вмію.

- То й заплети Мідну Косу, розбуди її!

- Еге, я боюсь!

- Чого боятися? - не вгавав Малько-Ванько. - Раз-раз - і заплела! Ви, дівчатка, швидко це робите!

- Ага, тут "раз-раз" не годиться, - втрутилася Провісниця. Заплітати косу треба дуже обережно. Якщо хоч одну волосинку не так покладеш - триста тридцять три блискавки вилетять і спалять тебе на місці!

- Оце так! - вирвалося у Малька-Ванька. - Тоді й справді страшно...

- Виходить, - сказала Варя, - якщо Красу не розбудити, то всі автомашини так і залишаться на Замкненому Колі, з якого ми ледь вирвалися.

Старенька сумно хитнула головою.

- Тоді я заплету її косу, - підхопилась Варя. - Де вона? Ведіть мене до неї, швидше!

- Оце по-нашому! - зраділа Провісниця.

Зашумів вітер, усіх оповив густий морок. Друзі злякано схопилися за руки. Все зникло: світлиця, самовар, старенька Провісниця, і наші герої опинились у небачених голубих покоях. Перед ними на слабо освітленому кришталевому ліжку спала рожевощока дівчина, Навколо її голови пишною хмаркою мерехтіло вогняно-червоне волосся із золотавим відблиском. Пухнасті вії кидали на ніжні щоки темні тіні.