Євген Наумов: Чарівна круговерть

- Хитрий Громобій побачив, як повертається справа, і кинув порушувати порядок. Щоправда, на відлюдді він ще продовжував гасати, та згодом і там навели порядок.

- Щоб не було зіткнень, - оголосив смугастий помічник, - кожен віднині повинен триматися одного боку, одного курсу.

У нього з'явилися свої помічники - такі ж, як він, суворі й смугасті, ось тільки зростом нижчі, їх теж стали називати Рукастиками-Смугастиками. Вони стояли на перехрестях, дивилися за порядком на дорогах...

Нині вони вже не розводять руки врізнобіч, але всі знають: повернеться Рукастик-Смугастик обличчям або спиною, це значить, що він ніби руки розкинув - не можна їхати: червоне світло! Можуть їхати тільки ті, до яких він боком стоїть, а це означає зелене світло. А підніме руку - значить, жовте світло: припинити всім рух...

Професор замовк, а потім звернувся до Варі:

- Ну що, дівчинко, тепер тобі зрозуміло... ясно?

- Так, - кивнула Варя. - А я думала, що він кличе мене, коли підняв руку...

Рукастик-Смугастик усміхнувся.

- Отож повертатися тобі треба було не по тій велосипедній доріжці, якою ти їхала раніше, - продовжував Правильний Професор. - А чому?

- Тому що треба триматися правого боку, - впевнено відповіла Варя.

Дід Драндулет їхав нічними вулицями.

Малько-Ванько тривожно озирався довкола: що як зненацька з-за рогу вискочить Громобій? Та вулиці були безлюдними й тихими, тільки здалеку долинав дивний невиразний шум. Де ж усі автомашини? Куди вони поділися?

- Давненько я не мчав так шалено вулицями, - самозадоволено промовив Дід Драндулет, обережно долаючи вибоїну. - Аж дух захоплює!

Щоправда, Малькові-Ванькові здавалось, що вони ледве тягнуться, але він боявся образити доброго діда й тому промовчав.

- Тримайся! - відчайдушне вигукнув Дід Драндулет і з рипінням та скреготом почав розвертатися. Він виїхав на велику площу і зупинився, мов укопаний: попереду палав червоний вогонь Знавця-Моргунця, а з усіх боків до нього бігли Рукастики-Смугастики й тривожно сюрчали в срібні свистунці.

Про всяк випадок Малько-Ванько сповз з оксамитового сидіння і зачаївся під кермом.

- Ай-яй-яй! - вигукнув Дід Драндулет. - Оце так зустрічаєш добрих гостей, господаре?

- Діду Драндулете! Старий друже! - загукав Знавець-Моргунець і від хвилювання, а може, з радості спалахнув відразу зеленим, жовтим, червоним вогнями, від чого Рукастики-Смугастики розгублено остовпіли на місці.

- Пробач, будь ласка! Я спочатку не розгледів, що то за диво з'явилося.

- Отакої! - гірко промовив Дід Драндулет. А оскільки його мотор був двотактним, то в нього вийшло: "Так-так! Так-так! Так-так!" Виходить, я вже, по-твоєму, дивак? Мені вже й на світ білий з'являтися не можна?

Знавець-Моргунець зніяковів.

- Не те я хотів сказати, не те! Не дивак, а диво! Дивне дивакувате диво!

- Сам ти дивак... - почав було Дід Драндулет, але тут дверцята, до яких притулився спиною Малько-Ванько, розчахнулися, і хлопець шкереберть полетів на землю.

- От так штука! - здивувався Знавець-Моргунець. - Звідки ти, хлопче, взявся? І що ти там шукаєш?

- Шукаю дівчинку Варю, - пробурчав Малько-Ванько. Він сидів навпочіпки і тер гулю на потилиці. - Тільки я не тут шукаю, а взагалі... Нам додому треба повертатися.

Знавець-Моргунець якось незвичайно моргнув Рукастикам-Смугастикам. Ті спритно підбігли й виструнчилися перед своїм начальником.

- Розшукати дівчинку Варю!

Наперед виступив Рукастик-Смугастик у білому береті й білих рукавичках.

- А її й шукати не треба. Варя перебуває в Кімнаті Знань, куди я її відправив через те, що вона зовсім не знала Закону Вулиць і Доріг.

- Ай-ай-ай, - засмутився Знавець-Моргунець. - Як же цю дівчинку випускати на вулицю, коли вона зовсім не знає правил Закону? Як можна довірити їй самостійно ходити по Чарівній Круговерті? Вона ж не зможе повернутися додому!

- Тепер вона зможе сама ходити вулицями, - впевнено відповів Рукастик-Смугастик. - Професор допоміг вивчити всі правила. І зараз вона їсть знамениті пиріжки пам'яті, щоб добре все запам'ятовувалось.

Малько-Ванько голосно ковтнув слину і сказав:

- Я теж хочу пиріжків...

- Тоді до професора! Негайно до Правильного Професора!

- Слухайте, - мовив Правильний Професор і почав протирати окуляри. - Щось швидко стали пиріжки зникати... випаровуватись... пропадати. Щойно ціла тарілка була...

- Та загула! - радісно підхопив Рукастик-Смугастик і змовницьки підморгнув Варі. - Ще принести?