Едуард Успенський: 25 професій Маші Філіпенко

Директор радгоспу Демидов».

6. «СЛУЖБОВА ЗАПИСКА ДИРЕКТОРУ.

Співають. Баяніста посадовили на ящик, змушують грати. Маю запитання: у нас радгосп чи свято пісні? І репертуар якийсь сумнівний, не сільський — «Чунгу-чангу» розучують. Сил моїх більше немає. План у них виконаний на 50 відсотків.

Старший бригадир Шкатулкін».

7. «ЧЕРНЕТКА ЛИСТА В ІНСТИТУТ ПОЛІПШЕННЯ КЕРІВНИКОВІ ПРОФЕСОРУ БАРИНОВУ.

Товаришу Баринов, заберіть, будь ласка, ваш хор імені П'ятницького. Горимо з планом! Пришліть краще звичайних студентів для збирання кабачків ім. Мічуріна. Та побільше!

Директор Демидов».

Не надіслано.

8. «СЛУЖБОВА ЗАПИСКА ДИРЕКТОРУ ДЕМИДОВУ.

Тов. директор! Якесь чортовиння. Увесь день танцювали, а план виконали на 60 відсотків. Це дещо гірше, ніж наші сільські, але трохи краще, ніж студенти. З чунга-чанговським привітом. Усе-таки я дуже хотів би, щоб увесь цей ансамбль пісні і танцю замінили на звичайних студентів. Од них бодай знаєш, чого сподіватись.

Старший бригадир Шкатулкін».

У полі була осінь, жовта й тепла. Якась уся святкова, рідна. Кортіло взяти книгу пропозицій і написати:

«Дорога природа! Спасибі за гарну погоду і за сонце. Просимо нагородити усіх працівників чим-небудь».

Машина бригада сиділа під час перерви на ящиках для кабачків, і Маша з нею проводила бесіду. Всі жінки з рільничої бригади уважно слухали Машу.

— Ми чому відстаємо? — говорила Маша. — Тому що у нас колективу немає. Кожен для себе працює і собі заробляє. Ми будемо колектив утворювати. Згодні?

Жінки не заперечували особливо, але й не погоджувались.

— Найкраще колектив утворювати у грі. Ми завтра у ручний м'яч гратимемо. Ви, Євдокіє Павлівно, стоятимете на воротах. Згода? — запропонувала вона найстаршій працівниці. — А ви, Антоніно Семенівно, гратимете в нападі.

Старша Євдокія Частова, несмілива така жінка в хустці, відрізала:

— Не можу я стояти на воротах, коли в мене корова не доєна. Та й стара я на воротах стояти. Я з них упаду. Я краще дочку свою пришлю, Гальку. Хай матір на тяжкій роботі замінить.

Антоніна Семенівна Павловська, дебела така працівниця, її підтримала:

— Я у тілогрійці і чоботах в нападі грати не можу. Тяжко це. Я краще Ваську, сина свого, відряджу. Він і грати м'ячем любить, і в полі давненько не працював. Завтра неділя, до школи йому йти не треба.

Старший бригадир Шкатулкін зраділо пригадав:

— У мене також син є. Шуряйко. Він на баяні грати вміє незгірш баяніста нашого, у піонерському таборі вивчився. Він вам оцю «Чунгу»! А ми з баяністами сходимо пива поп'ємо на станції. Ми три роки у відпустці не були.

Потім він додав:

— Одне лише негаразд. Мій Шуряйко на місці сидіти не вміє. Весь час бігає. Хоч до табуретки його прибивай.

— От і добре, — мовила Маша. — Хай табуретку захопить, молоток і цвяхи.

І решта працівниць з бригади просила себе дітьми замінити. Тобто до ранку весь склад бригади у Маші оновився.

Прийшли акуратні дівчатка Галя Настова і Ліда Розторгуєва — дочки учасниць бригади. А бабуся Тетяна Семенівна ні дочок, ні внучок не мала. Вона прислала сусідку — тимурівку Туманову Світлану.

Шкатулкін Шуряйко насправді приніс табуретку, молоток і цвяхи — усе, як звеліло міське начальство. Либонь, Машин авторитет, як керівниці виробництва, все ще був досить високий.

Маша не стала з ними грати у веселі ігри, як з дорослими. Кожному, визначила ділянку і сказала:

— Працюйте, товариші діти! Збирайте мічурінки. А ти, Шуряйко, сідай на табурет і грай «Чунга-чангу».

— Він кульгає, — вказав Шуряйко на табурет. Певно, вдома йому виділили не найкращі меблі. — Можна, я до клубу злітаю, стільця принесу?

— Не треба літати, — суворим бригадирським басом мовила Маша. — Он ящик стоїть для кабачків. Сідай і грай.

Шуряйко сів і заграв. Тут його вкусив ґедзь. Шуряйко схопив дошку від ящика і помчав за ґедзем.

Маша наздогнала його і всадовила. Всі почали працювати. Складати кабачки в ящики. Так вони й повзали вздовж грядок кожен зі своїм ящиком. А Світланка Туманова, як найменшенька, пленталась з відром.

— Мені мама казала, що тут м'яч ганяють! — буркотіла Галка Частова.

— Краще б я лишилась удома дрова пиляти! — засмутилась Ліда Розторгуєва.

А Світланка Туманова зітхала, як пароплав на млині:

— Ех ви, — соромила їх Маша. — А ще сільська місцевість! Я отой спорт для дорослих запроваджувала. Вони у вас якісь дохлі. А ми можемо й без ігор працювати. Ми — молодь!

Тут бригадирів Шуряйко кинув баян і кудись чкурнув.