Галина Малик - Злочинці з паралельного світу - 2

Хроня гостро глянув на дідка: звідки Пек знає, куди йому треба? Він же нікому не казав, що йде до Покинутого Міста!

— Я багато чого знаю, — помітивши Хронин подив, сказав Пек. — Але не все кажу. Ми ще зустрінемося. Тоді й вуглинку віддаси. З Зони її виносити не можна. Ну, час рушати.

У Хроні на язиці крутилося багато запитань. Наприклад, яке це таке ВІЧНЕ ВОГНИЩЕ РОДУ? І які предки? Але Пек рішуче подав йому заплічника і підштовхнув до дверей.

— То ми пішли, — сказав Хроня.

Він хотів попрощатися і з Цуром, але той не відривав погляду від екрана телевізора: там саме вілларібівці змагалися з віллабаджівцями, хто швидше вимиє засобом «Фейрі» величезну сковорідку.

На обрії вже рожевіло, коли Хроня з Рексом рушили в дорогу.

Вийшовши на розчищений шлях, вони простували ним, зрідка ховаючись від зустрічних машин.

У ярузі зупинилися перекусити. Отут Хроня вперше випробував вуглинку. Кинув через плече — і на снігу запалало багаття. Горіло рівно стільки, скільки їм потрібно було, щоб обігрітися. А коли вогонь згас — вуглинка лежала собі така, як була.

Під вечір вони натрапили на якийсь будинок. Він був забитий дошками, але їх уже хтось відривав. Тому Хроня легко відчинив двері. В кімнатах було холодно і незатишно, хоч деякі меблі у хаті залишилися.

Хроня кинув вуглинку до печі — і за мить у ній вже палав вогонь.

Хроня поклацав вимикачами — світла не було. В одній із кімнат стояло два залізних ліжка з подушками і ковдрами, які дивом уціліли. Хроня притяг постіль до кімнати, де горіло в печі, кинув на підлогу — і Рекс задоволено простягнувся перед піччю.

Ніч минула на диво спокійно. Ніхто їх не потурбував. Тому вранці вони прокинулися бадьорими і з гарним настроєм.

— Ррр-гм! — прочистив горло Рекс. — Від чого там у собак гарна й густа шерсть?

— Від сала з цибулею! — весело сказав Хроня. — А ти що думав, від «Педіґрі»?

У хаті було повно всякого залізного посуду, тож Хроня з Рексом поснідали смаженим салом із цибулею.

— Ну що, залишимо сковороду віллабаджівцям чи помиємо? — спитав Хроня.

— Помиємо! — вирішив Рекс.

Знову рушили в дорогу, перед тим уважно обдивившись сліди навколо хати. Чужих не було.

Близько полудня підійшли до лісу.

— Перекусимо, чи що? — спитав Хроня. — Тільки відійдімо далі від дороги.

Коли вже закінчували їсти, на дерево біля них сів великий крук. Чорне лискуче пір’я на краєчках крил і хвоста посіріло — видно, від старості. Крук мовчки дивився на Хроню.

— Хоче їсти, напевно, — сказав хлопець і кинув крукові трохи хліба.

Але крук раптом заплющив очі і беркицьнувся прямо в сніг.

Хроня побіг до нього. Птах лежав, не ворушачись, із заплющеними очима.

— Що, здох? — спитав Рекс.

— Зараз побачимо, — Хроня підняв птаха, приніс до багаття.

Набрав у металеву кружку снігу, розтопив і спробував напоїти крука. Крук ковтнув раз, вдруге — і випив усю воду. Потім розплющив очі і сів, крутячи головою.

Хроня покришив йому хліба. Крук, косячи оком на Рекса, поклював усе до кришки.

— Мабуть, охляв від голоду і холоду, — сказав Хроня.

— Кра-а-а, — хрипко сказав крук.

Бачачи, що він оговтався і вже не падає на хвіст, Хроня почав збиратися. Крук намистинками своїх чорних очей стежив за кожним Хрониним рухом. Закинувши на плече свій скарб, Хроня подивився на крука:

— Може, він хоче з нами?

Наче зрозумівши, крук розправив крила, побіг по снігу, злетів і сів Хроні на плече. Він був легенький, як пір’їна.

— Ясно, — сказав Хроня. — Ну що ж, приймаємо в компанію!

І вже втрьох вони помандрували далі.

Шлях вів уздовж лісу. Коли доводилося йти нетоптаним снігом, Хроня набирав його повні черевики. Взуття намокало, і ноги мерзли. Черевики були на розмір більші — на інші Хроня не розжився.

Вже добряче стемніло, коли вони добралися до невеличкого села. Хроня поторсав двері першої хати — вони були замкнені.

Хроня хотів було рушити далі, аж раптом крук, який перед тим кудись полетів, сів знову йому на плече. У дзьобі він тримав ключа.

— Це що, від хати? — здивувався Хроня. — Ну ти даєш!

— Кра-а-а! — сказав крук.

Ключ підійшов. Мало того, в цій хаті все стояло неторкане. Наче господарі щойно вийшли кудись. Хоч шар пилу вказував на те, що в хаті давно вже ніхто не живе.

Рекс обнишпорив усі кімнати, позаглядав у всі закапелки, але нічого підозрілого не знайшов. Зате знайшов майже нові теплі черевики. Він приніс їх до кухні, де Хроня лаштував вечерю.