Галина Малик - Злочинці з паралельного світу - 2

До хати ввалилися п’ятеро озброєних здорованів. Усі вони були в чорних плетених шапках. У теплій хаті вони їх познімали. їхні голови були налисо поголені. Один із голомозих, видно, старший, сів до столу. Інші заходилися нишпорити по кутках. Тривало це недовго, бо кутків було небагато.

— Галяк! — сказав один із нишпорок і матюкнувся.

Та старший уже й сам бачив, що, крім дідів, у хаті нема нікого.

— Давай сюда діда! — наказав він. Пека поставили перед ним.

— Дєдуля, — лагідно почав старший, — ти нам на хрен не нужен. Но ми знаєм, що сюда один пацан прийшов. Давай, колись, де він — і абґемахт! — лягаєш на піч дрихнуть. Ну?

— А-а, пацан? — почухав спокійно потилицю Пек. — Ну ви б так і казали. Пацан як прийшов, так і пішов. Дуже-дуже кудись поспішав.

— Га? — раптом озвався Цур, що сидів у кутку. — Він нічого не залишав! — і покрутив головою.

Один із голомозих підійшов до нього і гидливо почав роздивлятися його вербові гілочки. А потім гукнув:

— Слиш, Ацетон! Гля — яких тільки тут мутантів не розвелося!

— Е-е, — сказав Пек. — Це що! А таке ось ви бачили?

Пек почервонів, як розжарена заслінка у печі, і почав плавитися. Він плюхнувся на підлогу і озерцем червоної ртуті потік до Цура, розпалив і його до червоного кольору. їхні дві калюжки з’єдналися, піднялися до заслінки у печі, від чого заслінка теж розплавилася. Потім у печі загуготіло, щось завило, щось булькнуло — і стало тихо.

П’ятеро нічних гостей так і стояли з відвислими щелепами посеред хати. А коли оговталися, Ацетон сказав:

— Ну, блін, цирк! Ви таке бачили?! Тут, блін, чим далі, тим страшніше стає працювати. Ану, Гагіч, давай сюди шестьору.

Один із голомозих, перекинувши коротку рушницю у ліву руку, правою відчинив двері і пронизливо свиснув.

До хати зайшов пляшкоїд.

— Ну ти, чмо, де пацан? — похмуро запитав Ацетон.

— Я своїми очима бачив, як його діди спати вкладали! — сказав Чмак. — А ви скрізь шукали?

— Можеш іще ти пошукать, — уїдливо сказав Гагіч. — Може, ти, чмо, нас розвести хочеш?

— Ну та ви шо! — Чмак аж ручки притис до грудей. — Нашо мені такіє неприятності?!

— А може, ти його хочеш здать нашим конкурентам? — підозріливо примружив очі Ацетон.

— Та я честю і совістю… — стукнув себе у груди Чмак.

— Дивись — у нас базар короткий…

— Цок — та в лобок, та в мішок! Ги-ги-ги! — перебив його Гагіч.

— Ладно, братва, — рушив з хати Ацетон, — ловити тут нічого. Все одно від нас він на Зоні нікуди не дінеться. Валимо звідси.

— Можна, я це все запалю? — прохально спитав Гагіч.

— На хрен воно тобі? Много шума — нам гірше, — сказав Ацетон.

Але Гагіч, який виходив останнім, прикладом рушниці обірвав

зі стіни поличку, на якій стояли миски та філіжанки. Черепки розлетілися по підлозі.

— Ги-ги-ги! — неголена пика Гагіча розпливлася у садистській посмішці.

Хата спорожніла.

Хроня зі своєї схованки добре бачив і чув усе, що відбувалося.

Він спробував відчинити дверцята, але вони не піддавалися. Доводилося чекати братів.

У печі знову загуготіло, і з неї вистрибнули обидва дідки. Вони охололи, поступово з червоних стаючи звичайними, а тоді відкрили духовку.

Хроня з Рексом вилізли зі схованки.

Поки всі разом навели сякий-такий лад у хаті, до ранку залишалося вже недалеко.

Хроні спати перехотілося. З голови не виходили слова Ацетона, який сказав, що нікуди Хроня від нього не дінеться. Отже, бандити будуть і далі за ними полювати. «Що їм від нас треба?» — думав хлопець.

Хроня присів біля столу.

Цур уже витягнув свого незнищенного телевізорчика. Бідний Богдан Бенюк, який, видно, через ту рекламу теж не спав ночами, уже просив надіслати йому пару кришечок від пива. Рекс штовхнув Хроню плечем і сказав, кивнувши на Цура:

— Це, видно, якийсь спеціальний телевізор. По ньому саму рекламу показують.

Та Хроні було не до реклами. Він дивився, як Пек витягнув із печі його цілісінького заплічника і почав лаштувати харчі. Потім

поклав до заплічника хлібину, пару цибулин, шматок сала і подав його Хроні.

— Що, нам уже йти? — спитав хлопець.

Пек ствердно кивнув.

— Спасибі… — почав було Хроня, але Пек його перебив:

— Не треба, — краще послухай. Йтимете лише вдень. Ночуйте у покинутих хатах. Ось тобі вуглинка. Треба буде погрітися — кинеш через плече.

— Що, вона теж атомна?

— Ні, вона з нашого вогнища, — Пек кивнув на піч. — ЦЕ ВІЧНЕ ВОГНИЩЕ РОДУ, яке ми з Цуром підтримуємо і охороняємо. Біля нього грілися усі твої предки, Хроню. Але про це потім. До Покинутого Міста доберетеся за два-три дні…