Джохар виклав на стіл хліб, цукор, ще щось їстівне.
Від їжі і тепла Хроня розімлів.
Раптом Джохар підвівся і обережно визирнув у вікно. Стиснув гвинтівку, яку так і не випускав з рук, і повернувся до Хроні:
— Тс-с-с!
Тихо ступаючи, підійшов до дверей і прислухався. Тепер і Хроня почув у під’їзді чиїсь кроки. У двері неголосно постукали.
— Хто? — спитав Джохар.
— Джохар, вийди, побазарить нада, — почув Хроня начебто знайомий голос.
Джохар повагався, але все-таки відімкнув двері. Хроня з Рексом виглядали з кухні.
На сходах стояв Ацетон у чорній дутій курточці, яка відстовбурчувалася від схованої під нею зброї. Коли він знову заговорив, у його голосі вчувалася загроза.
— Ну? — Джохар не приховував своєї ворожості.
— Джохар, ми з тобою дружно живем, правда?
— Ну?
— Отдай пацана. Ми знаєм, шо він тут.
Джохар мовчав.
— Джохар, — знову почав Ацетон, — у нас свій бізнес, у тебе — свій. На фіг тобі розборки, а?
— Нет, — сказав Джохар. — Ухаді!
— А ти подумав?
— Падумав.
Тут з-за Ацетона вискочив Чмак. Він закричав, показуючи пальцем на Хроню:
— Он він, я його бачу!
І раптом Джохар зробив щось несподіване — розмахнувся своїм важким військовим черевиком і дав Чмаку такого копняка, що той вилетів з під’їзду і зарився у кучугуру снігу, аж за ним зашкварчало.
А тоді Джохар з усієї сили хряпнув дверима перед носом в отетерілого Ацетона.
— Гей, чечня! — гукнув той у закриті двері. — Ти ще пожалкуєш!
Він пішов подвір’ям, раз-по-раз оглядаючись на Джохарове вікно. А Джохар стояв і дивився на нього, аж поки той зник за рогом. Потім відвернувся від вікна і глянув на Хроню:
— Стрелят умеєш?
— Н-н-ні.
— Ухадит нада.
Джохар поскладав до торби якісь речі, взяв гвинтівку і махнув Хроні, щоб той ішов за ним. У кімнаті, що вікнами виходила на протилежний бік будинку, обережно відкрив вікно, роздивився довкола і вистрибнув на сніг. Хроня з Рексом стрибнули за ним. Та не встигли зробити й двох кроків, як з-за рогу вигулькнув Чмак. Побачивши втікачів, він шмигнув назад, щосили волаючи:
— Тікають! Тікають! Вони тікають!
На його лемент прибіг Гагіч, що залишився стежити за Джохаром. Чмак підскакував перед ним, не затуляючи пащеки.
— Та, блін, не плутайся під ногами! — проревів Гагіч.
І Чмак вдруге дістав добрячого копняка, аж за ним засвистіло. Він вирився з замету, пригладив рідке волоссячко, що намокло від розталого снігу, і сказав сам до себе, бо Гагіча і втікачів вже не було й видко:
— І ці копають, і ті копають. Треа, таксаать, шукать третю сторону.
Почухав болюче місце і зник у заметі.
А Гагіч тим часом біг за втікачами і одночасно гукав у мобілку:
— Шеф, вони тікають, шо робити? Шо дєлать, шеф?
Діставши, видно, якесь розпорядження, заховав мобілку і натомість витяг короткий ствол.
Джохар біг дворами, знаходячи якісь тільки йому відомі проходи і лази. Але, видно, банда теж добре знала місто. Бо невдовзі Хроня почув, як недалеко від них зупинилася машина.
— Уже близко, — сказав Джохар.
Вони підбігли до купи поламаних залізобетонних плит. Джохар із зусиллям відсунув шматок плити, і Хроня побачив лаз, що вів кудись униз.
— Бистро! — скомандував Джохар.
Рекс стрибнув у отвір першим. Хроня затримався, бо саме зауважив, що ніде не бачить крука.
Раптом його щось боляче штовхнуло у ногу над коліном. Хроня нахилився і побачив, як на штанях розпливається темна пляма. Майже в цю ж мить пролунав другий постріл.
Джохар упав на сніг і теж почав стріляти. Хроня стрибнув у отвір. Різкий біль полоснув його по нозі, і хлопець втратив свідомість.
Коли Хроня відкрив очі, побачив над собою вже знайому бороду.
— Де я? — кволим голосом спитав хлопець. Борода зникла, натомість над ним з’явилася рідна псяча морда, і мокрий гарячий Рексів язик лизнув його просто в ніс.
— Лежи тихо! — сказав Рекс. — Ми втекли. Джохар тебе сюди на плечах притягнув.
— А як… ті…
— Е-е, Джохар як по них — тра-та-та-та-та! За ними тільки закурилося!
— А крук? — Хроня обвів очима маленьку тісну кімнатку, в якій лежав на залізному ліжку.
— Десь загубився, — сказав пес. — Ти не переживай, Джохар каже, що знайде його.
Хроня спробував поворушити ногою і аж застогнав від болю.
— Ти той, лежи спокійно, — Рекс поправив ковдру. — Тебе трохи кулею зачепило. Але кістка ціла, а це головне, каже Джохар. Він тебе вилікує!
І потяглися довгі дні одужання. Джохар доглядав за Хронею наче справжній лікар. Він змінював пов’язки, змащував рану якоюсь смердючою маззю, варив Хроні гіркі трав’яні чаї.
Читать дальше