Олексій Надемлінський - Маленька Відьма та Кір

…В одній із країн Південної Америки виявлено новий досі невідомий науці вірус якоїсь хвороби. Заразилося близько п’ятдесяти осіб, троє з яких вже загинули…

…Сомалійські пірати захопили торговельне судно. Є жертви…

…Аварія на хімічному заводі в Китаї. Кількість постраждалих з’ясовують…

Який між цими подіями може бути зв’язок? І до чого тут татів синочок на ім’я Святослав? Дійсно, який тут може бути зв’язок?!

Після цієї пригоди мати поїхала покращувати стан свого здоров’я на Канарські острови. Батько був зайнятий (як завжди) і не зміг поїхати з нею. Славко відмовився, посилаючись на те, що на нього чекали «невідкладні колекційні справи». Втім, мати не надто й наполягала, аби він її супроводжував.

Через кілька днів після її від’їзду Славко раптом занудьгував. Він засмагав на сонці, купався в басейні внутрішнього двору, читав найцікавіші детективи, — і все одно нудьга обплітала його своїм липким павутинням все дужче й дужче. І знічев’я хлопець знову розгорнув навмання рукописну книгу.

Хто знає, скільки дурниць коїться у світі саме від оцього «знічев’я»?

На якусь мить Славкові здалося, що книга сама по собі розгорнулася на сторінці з назвою «Як стати володарем „глибоких“ тварюк».

Що означає слово «глибокі», Славко знав. Розумів він і те, що означає слово «тварюки». Але що означають ці два слова разом — не мав зеленого поняття. Тож знічев’я він заходився вимовляти заклинання. Хоча в голові раз по раз немов спалахувала червоним вогником думка: «Не встиг ще й джина позбутися, як знову іншу нечисть викликаєш…»

Славко читав заклинання знудженим голосом. Читав і не здогадувався, що на титульному аркуші проявилася назва книги. І була вона найжахливішою з усіх назв: «Некрономікон».

Утім, якби навіть хлопець і побачив це слово, все одно не вважав би його страшним. Він навіть не увійшов би в Інтернет, аби дізнатися, що воно означає.

…Славко тричі збивався і починав читати заклинання знову. Вдалося тільки з четвертого разу…

Навколо хлопця з’явилися шість вельми дивних істот, подібних до гібридів риби, жаби і людини. Четверо з них були яскравого зеленого кольору. А ще були синя і червона істоти.

Якийсь час Славко розглядав їх, не відчуваючи ані найменшого страху чи огиди, а потім запитав:

— Хто ви?

— Ми — «глибокі», — відповіли дивні істоти дружним хором. Славко мимохіть зауважив, що у них дуже приємні голоси.

А «глибокі» продовжували:

— Ми живемо в глибинах вод, печер і взагалі в будь-якій підземній порожнечі. Ти викликав нас заклинанням великої книги «Некрономікон». Відтепер ми твої слуги. Наказуй!

— А що ви можете? — запитав хлопець.

— Можемо діставати скарби з-під землі і з дна морського… можемо… можемо… ми можемо виконувати будь-який наказ нашого повелителя…

Потім вони так само дружно і злагоджено взялися приємними голосами оспівувати розум та красу Славка. Хлопець слухав їх і розумів, що це звичайнісінькі лестощі. І все ж ці лестощі з кожною хвилиною було слухати все приємніше і приємніше. Проте, як людина самокритична і ділова, він змусив себе перевести розмову на інше. Тож запитав:

— І багато скарбів під землею?

— О, багато! Коштовності та монети, зброя та золото, — солодко заспівали «глибокі». — Що дістати для нашого повелителя?

У Славкові прокинувся колекціонер. І він віддав «глибоким» свій перший наказ:

— Принесіть мені по одній монеті, що зберігаються під землею!

— Уже виконуємо! — проспівали «глибокі».

Через кілька днів Славко став володарем найбільшої колекції монет у світі. Але дивно — чомусь він розглядав її без особливого захоплення. Хіба що подумав: «Якби батько дізнався, скільки коштує ця колекція, то, мабуть, повісився б від заздрощів. Проти мене він жебрак!»

Славко і сам навіть не здогадувався про вартість своєї колекції. Але не це було для нього важливим. Виявилося, що керувати такими покірними істотами, як «глибокі», надзвичайно приємно. Це дуже нагадувало комп’ютерну стратегію. Тільки тут його піддані були не віртуальними, а реальними. Він наказав заховати колекцію монет на горищі будинку, куди, крім нього, ніхто не заглядав.

«Глибокі» слухняно потягли вісімнадцять важких скринь на горище. А коли вони спустилися звідтіля, Славко віддав новий наказ: